Название: Трагічна любов отамана Артема
Автор: Валерій Марценюк
Издательство: Марценюк Валерий Пантелеймонович
Жанр: Историческая литература
isbn: 978-966-2375-06-0
isbn:
Наступним слово взяв чотовий Ковальчук:
– Браття! Не хочу я спокійно сидіти десь на чужині під сторожею польських жовнірів та перейматись думкою, що дома моїх батьків, братів і сестер грабують кляті більшовики. Тому я теж голосую за повернення.
Коли по черзі висловились усі старшини, виявилось що бажаючих інтернуватись до польських таборів серед присутніх немає, а тому зголосились за повернення до рідних місць. На завершення ради курінний Онищук сказав таке:
– Панове старшини! Ситуація у нас склалась така, що з цього моменту ми з стройового куреня Дієвої Армії УНР перетворюємось на самостійний повстансько-партизанський загін, а тому я не хочу щоб у наших лавах хтось зоставався з примусу. Прошу вас запропонувати усім козакам, хто бажає перейти у Польшу, зголоситись до мене і вони можуть сьогодні ж залишити наш табір.
Коли ранком наступного дня курінь Армії УНР, а тепер вже повстансько-партизанський загін під проводом отамана Артема вирушив у зворотну дорогу до рідних осель, з його лав відділилось дев’ять вершників, які повернули своїх коней в сторону Збруча.
2. На рідну Брацлавщину
Шлях тепер уже повстансько-партизанського загону отамана Артема Онищука пролягав на рідну Брацлавщину через містечка Ярмолинці, Віньковці, Ялтушків, Копайгород, Шпиків, Тиврів. Старшині та козакам загону було зрозуміло, що отаман хоче повернутись у рідні місця, які він знав як п’ять пальців на своїй руці. Це дозволило б загону певний час маневрувати, уникаючи прямих сутичок з більшовицькими військами. В той же час повністю таких сутичок уникати все ж не вдавалось. Більшовики, звільнивши внаслідок миру з поляками свої регулярні військові частини, кинули їх на боротьбу з залишками Дієвої Армії УНР та регіональними повстанськими загонами.
Одним із таких загонів був загін Марусі Соколовської, який під тиском переважаючих сил більшовиків відступив з рідного Горбулева, що під Радомишлем, на терени Брацлавщини. Ситуація змусила отаманів Артема та Марусю об’єднатись у боротьбі проти спільного ворога. Окрім загону Марусі Соколовської на початку грудня 1920-го року до загону Артема Онищука приєднались також загони отаманів Лихо, Якубенка та Вінтоненка. Об'єднаний загін, під загальним командуванням Артема у цей час нараховував більше п’яти сотень чоловік і мав на озброєнні цілу батарею з восьми гармат [3].
Перша зустріч отаманів Артема Онищука та Марусі Соколовської відбулась у будинку лісника, що знаходився біля села Никифорівці Брацлавського повіту. Будинок цей був побудований у центрі досить великого лісу, який простягався між селами Потуш та Никифорівці, і знаходився на значній відстані від основних доріг. Це дозволяло Артему надійно організувати охорону розмістивши по околицях лісу дозорні пости. Будинок лісника з господарськими будовами був побудований добротно і дозволяв забезпечити розміщення усіх семи десятків козаків загону Онищука.
СКАЧАТЬ