Земля (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ голову вдолину, а по її дитинячім лиці перебігла темна полумінь. Вона мовчала.

      – Ти чуєш, Парасинко? Я таки не жартую: ти віддашся!

      Парасинка відвернулася від матері, не підводячи голови, і сказала:

      – Я не хочу віддаватися, мамо!

      – Ти дурна, душко! Ти ж не знаєш, чому тебе твоя мамка віддати хоче. Ти ж не видиш, що я все більше та більше ослабаю, а тато – Боже, прости йому гріхи! – пересиджує у Мендля, як у рідного тата свого, задовжує тайком, як я оноді довідалася, поля, тратить гроші, – і що з тебе буде, як я замкну очі?..

      Парасинка обтерла тайком рукавом сльози, що втиснулися їй раптом в очі, і відворкнула[13] здавленим голосом:

      – Я не хочу віддаватися, мамо!

      Докія усміхнулася гірким, перелетним усміхом, помовчала хвилю, а потім уговорювала доньку далі:

      – Ти віддашся, Парасинко; ти знаєш, що лише ти утримуєш мене при житті, що лише ти моя потіха! Ти знаєш, що я від рання до вечора працюю для тебе й що я все лише хотіла твого добра. Я хочу, аби ти була щаслива, і для того хочу віддати тебе. Сих м'ясниць засватає тебе Тодорика, я полагодилася вже із старими. Вони дуже раді, що ти будеш їх невісткою. Тодорикові родичі мають багато землі, і він стане колись багатим господарем!

      – Тодорика, мамо?.. Але я не хочу Тодорики!

      – То кого хочеш?

      – Або я знаю?

      – То чому ж не хочеш Тодорики?

      – В нього такий широкий рот, що може собі сам щось до вуха сказати, а очі в нього лежать так близько… що далі зчіпляються докупи. Та й таки я не хочу його! Оноді він заздрів мене коло товару на полі, підійшов до мене і, станувши стовпом передо мною, взявся попід боки й питав:

      «Умієш борщ варити, Параско?»

      «Я лиш каву варю!» – сказала я, не глянувши на нього.

      «Ади[14], ади! – каже. – А вмієш ти мамалиґу замішати? В тебе руки, як патики, такі тонкі та худі!»

      «Коли замішаю її зле, ти її їсти не будеш!»

      «Ай! А хто ж її буде їсти, ти моя панно?»

      «Той, для кого я зварю мамалиґу!»

      «Розумно кажеш! – промовив, а відтак спитав іще: – А вмієш вишити вже парубоцьку сорочку? Весільну, га?.. А вмієш ти хату білити, лад у ній тримати, прати і ткати? А вмієш ти хлопців обіймати й цілувати?»

      «Як не буду знати сього всього, ти мене не навчиш!» – відповіла я йому й відвернулася від дурного.

      «Я тебе навчу», – сказав він, розреготавшися, та й вщипнув мене в руку, що я аж крикнула й закляла. Але він відскочив і відбіг. А відходячи, накликував ще, сміючися: «Парасинко, я навчу тебе всього, чого ти не вмієш! Чуєш? Усього, аби ти знала!..»

      – Я не хочу Тодорики, мамо, не хочу його! – закінчила дівчина, зворушена своїм оповіданням, і, не стісняючися, роздула губи люто вперед себе і замовкла.

      По словах доньки змалювалося СКАЧАТЬ