Олег Блохін. Олексій Сільвестров

Чтение книги онлайн.

      В одному із сімейних альбомів Блохіних є дві фотографії, де Олегу трохи більше чотирьох років. На одній із них його ліву ногу переможно поставлено на футбольний м’яч, який здається чи не більшим за самого хлопчика. Гратися з м’ячем малий Олег узагалі полюбляв – уперше вдарив по ньому, коли йому ще не виповнилося трьох років. На другому знімку щупленький Олег відштовхується від стартових колодок, а старт йому на біговій доріжці дає мама. Як казав сам Олег Блохін, ці знімки свідчать, що з самого малку в ньому боролися легкоатлет і футболіст.

      Батьки вважали – у сина має бути швидкість, адже мати все-таки спринтерка. І швидкість у ньому треба було розвивати, щоб вона не згасла. За спогадами Володимира Блохіна, сина він не балував – десь років із чотирьох почав будити його о 6–7 годині ранку. Олег робив зарядку, потім бігав крос навколо спортмайданчика, що був поблизу будинку. Пробігав за раз до 10 кілометрів, а батько стояв із секундоміром у руках. Після кросів – гімнастика. День за днем результати хлопчика поліпшувались.

      Олег Володимирович згадує, що спочатку він сприйняв спорт як щось святкове і прекрасне (як день народження чи Новий рік) у шість років. Того дня Катерина Захарівна повела його з дитсадка не додому, а до спортивної зали Київського інженерно-будівельного інституту. Хлопчик вражений був величезною кількістю цікавих предметів: на стіни можна було залазити, як по драбині; на товстому канаті, що звисав зі стелі, – відштовхнутися від стіни і, подібно до маятнику кухонних дзиґарів, гойдатися з боку в бік; можна було, розігнавшись, перекидом перелетіти через голову на товстому маті. До того ж залу заповнювали молоді люди, студенти Катерини Захарівни, в особі яких Олег несподівано зустрів доброзичливців, готових підтримати його найвідчайдушніше починання. В їх товаристві хлопчик відчув свободу, що, за словами Олега Володимировича, підштовхувало його зробити щось таке, що піднесло б його в очах цих людей на недосяжну висоту.

      Удома витівки Олега рішуче припинялися батьками. Тепер же видалася нагода – мама займалась із групою дівчат у протилежному кінці зали, а канат був близько. Якщо розгойдатися сильніше, можна птахом пролетіти у повітрі й приземлитися на мат. Олег тоді пожалкував тільки про одне – про відсутність гарного великого парасоля. Адже останній парасоль зламався два дні тому під час стрибка з даху сараю на задвірках будинку, за що Олега було черговий раз добряче покарано батьками.

      Переконавшись, що ніхто й ніщо не заважає йому здійснити задумане, хлопчик непомітно підкрався до каната. Оглядівся, удаючи, що роздивляється гімнастичну стінку, на яку мама вилазити дозволила. Ніхто за ним не стежив, не поспішав припинити приготування. Підтягнути кінець каната і швидко піднятися по стінці майже під самісіньку стелю було справою кількох секунд. Олег поглянув на траєкторію майбутнього польоту, так би мовити, зі стартової висоти. Серце завмерло – мат лежав так далеко і здавався таким крихітним. А чи потрапить СКАЧАТЬ