Іван Драч. Михайло Загребельний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Він остерігся вмістити в «Соняшник» повний текст феєричної трагедії, обмежився одним її розділом: «Похорон голови колгоспу».

      Прощайте, ферми!

      Й ви, воли розумні

      І коні сторожкі у траурнім вбранні,

      І чисте сонце, й люди, й лист кленовий!

      І ви, машини, й ти, кринице вірна.

      Прощай, дорого.

      Й ви, воли розумні.

      Ще до появи «Соняшника» відчинилися двері в СПУ: «Олесь Гончар прийняв нас з Євгеном Гуцалом – напевне, аби продемонструвати, що Спілка не настільки консервативна, як про неї думають. І помічають молоді таланти. Дійсно, я завжди знаходився «під крилом» таких відомих людей, як Микола Бажан, Олесь Гончар, Павло Тичина, Максим Рильський. Тому владі було важче зі мною розправитись. Але ж ще в 1962 році в мене були вірші, за які дуже легко було опинитися в таборах назавжди. Саме мої рядки «сита морда костомахи з червоним прапором в руці» любив цитувати покійний В'ячеслав Чорновіл. Ці вірші переписувались від руки і ходили в народі нарівні з віршами дисидентів».

      Перша зустріч з Олесем Терентійовичем, 1962 рік. «Який ти молодий», – почув. «А який ти гарний!» – відповів, «…мене тоді осяялось першобаченням… Він був красивим статурним мужчиною. Пригадую його на крутих поворотах спілчанських подій, які часто ставали поворотами української долі взагалі, тоді в ньому бурхав якийсь особливий вогонь, карі очі горіли особливим вогнем непокори і твердості, він напружувався і не здавався. Був прикладом. Був красивим.

      Гарним мужчиною був і Довженко. Коли вдивляюсь у їхні риси… мене переслідує думка, як то саме поняття краси і чистоти багато важить і в самому'їхньому житті, і в світосприйманні, і в творчості. Між правдою і красою вони вибирали красу, бо справді самі були красивими, гарними, вибраними. Вибраними долею. Вибранцями долі і краси. Серед жорстокого, облудного, несправедливого світу».

      У 60-х роках минулого століття, так само як і в капіталістичній незалежній Україні, молодій людині майже неможливо було отримати в столиці власний кут. Чи гірше. Навіть знайдений скарб тоді не гарантував отримання прописки (нині реєстрації). Івану Драчу допомогли небайдужі. Один час мешкав у Дзюби. У кімнаті на Інститутській, 14. В колишньому коридорі з обідраними стінами. Критик любив слухати платівки класичної музики. Поет приєднався і створив «Сонату Прокоф'єва»:

      Хай у вічність стелиться дорога

      Золотим шафранним полотном,

      В мене світла нині, як у Бога, —

      Тонни сонця сиплють у вікно.

      Видухмяні, запашні, басисті —

      Всі акорди пахнуть теплим сном

      І, в тривожні сині ноти втиснуті,

      Котяться шафранним полотном…

      Мешкав і в майстерні художника Данченка. Потім в ЦК українського комсомолу виділили як молодому літератору кімнату. До неї додавалася прописка, право жити і працевлаштуватися в столичному граді. Хто ризикував посадою, кар’єрою і простягнув руку підтримки СКАЧАТЬ