Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861. Группа авторов

Чтение книги онлайн.

      Сатана, он же и Иван Рогожин, не терпящий света истины и враг всяких добрых помышлений и намерений наших, самый сей сатана, кровный родич, а може, и единоутробный брат німецький, перейшов мені шлях в Нижнем Новегороді і не допустив мене, німецький син, до столиці. Полиция, родная сестра Йвана Рогожина, остановила мене в Нижнем и до вчорашнього дня сама не знала, для чого вона мене остановила, а вчора формально объявила мені, что я нахожуся под ее секретным материнским надзором и что мені свыше воспрещено жить и даже переїзжать через столиці. Так от що мені наробив враг рода человеческого Иван Рогожин! А я, недотепний, забув на той час надіть на себе хрестообразную амуницию. А то б нічого сього не було. Розумний лях по шкоді.

      Тепер думаю так зробить. Проживу зиму отут з добрими людьми, а весною, як Бог поможе, з моїм добрим капітаном Кишкиным попливу вниз по матушке по Волге, і буду собі рисовать ее прекрасные берега. Та може, дасть Бог, і з вами побачуся, як здорові будете, други мої іскреннії. Та, може, ще раз уночі підемо з Незабутовским под предводительством Ивана Рогожина и щирого друга його Перфіла шукать сестер милосердія, щоб змилосердилися. Дай-то Боже! Я буду сердечно радий, побачивши вас здорових, веселих і щирих друзей моих.

      Мені тут добре, весело, читаю так, що аж опух читаючи. Журнали всі до одного передо мною, и даже… «Le Nord» и прочее.

      Не забувайте мене, друга вашого щирого і щасливого

      Т. Шевченка.