Старший боярин (збірник). Тодось Осьмачка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Все, все на спромогу та на ласку панотця Дмитра Діяковського. А через кого не було жодної бідної хати в Тернівці і жодного старця і жодної сироти неприголубленої і жодної вдови невтішеної. І через кого столітні діди і баби веселі і радісні і в білих сорочках сиділи на призьбах щонеділі і дивилися як незнайоме молоде покоління з онуків та правнуків веселилося, співало, гомоніло і лузало насіння на вулицях? Та через нього, через панотця Діяковського. Бо він мав на увазі всіх найстарших громадян тернівських і раз на місяць особисто заходив кожного відвідувати якогось принагідного свята. А, йдучи додому, по дорозі заходив до найбіднішого і давав їм найбільший дан[36] на найпекучішу потребу. І грамотним говорив:

      – Приходьте сьогодні до школи, будуть показувати чарівним ліхтарем малюнки і читатимуть цікаві оповідання!

      І приходили люди в школу, і показував учитель картинки, а панотець читав «Страшну помсту», «На Вовчому хуторі», «Ріпник», «Немає матусі», «Роман», «Дорога». А як розходилися, то давав під розписку тому газету «Раду», тому байки Глібова; а іншим – «На розпутті», «Під тихими вербами», «Соняшний промінь». А ще іншим «Пропащу силу», «Енеїду», «Люборацьких» і «Чорну раду». І ніхто не тяг його до відповідальності ні за багатство, ні за християнську добрість, ні за мазепинство[37]… І не боявся він ані вельможних дук, ні преосвященних владик… Бо всі урядники, пристави та стражники були ублаготворені і задаровані. А всі сусідські попи, дяки, старости та крамарі були вечерями, обідами і навмисними бенкетами задобрені. І мали роти заткнуті для того, щоб не крикнути далекому та жорстокому, вельможному московському натовпові про небезпеку українського сепаратизму.[38]

      І коли дзвін лунав з тернівської церкви, скликаючи вірних на молитву, чи то в неділю, чи в суботу, то серце в кожного українського селянина здригалося від теплого почуття кревності і спільності однієї долі із своїм шановним панотцем.

      І всі люди навколишніх сіл поза Тернівкою, почувши цей дзвін чи дома, чи на горі, чи в долині, чи в лісі, чи за горою, упізнавали його і, прислухаючися, знімали шапки, хрестилися і говорили:

      – О, вже до церкви благословляють в Тернівці!

      І вже ж коли йшла відправа там у церкві, то в хорі співала і матушка так, як і за свого дівоцтва; тільки що тепер біля неї стояла і підспівувала її маленька Варка, яка, поглядаючи то на людей, то на матір, то на батька у вівтарі, думала: «Як то мати страшно гарно вгору тягнуть «Хвали, душе моя, Господа», аж батько сюди поглядають і радіють очима… і я хотіла б довго-довго з матір'ю в хорі співати, аби тільки дивитися на батька та на матір, що вони такі радісні між людьми!»

      А люди, особливо жінки, йдучи з церкви додому, питалися одна другої: «Чи ти чула, як матушка гарно виводила?» – «Еге!., але в маленької Варки голосок літав над ними і над всіма басами, ніби блискучий метелик, влетівши в церкву крізь розбите вікно у бані. Як виросте, то буде краще співати від матері…»

      І СКАЧАТЬ