Маленькі жінки. Частина 1. Луиза Мэй Олкотт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з усіма її грошима. Бо, здається, проблем у неї часто буває не менше, ніж у нас, – додала Джо.

      – Це нагадало мені, – сказала Мег, – що в мене теж є, що розповісти. Це не така смішна історія, як у Джо, але я багато думала про це, коли повернулася додому. Сьогодні Кінги були наче не в собі, і один з дітей сказав мені, що його старший брат зробив щось жахливе, і тато відіслав його. Я чула, як пані Кінг плакала, а містер Кінг розмовляв дуже голосно. Грейс і Елен відвертали обличчя, коли проходили повз мене, тому я не бачила, наскільки червоними й опухлими були їхні очі. Зрозуміло, я не ставила жодних запитань, але мені було дуже шкода їх, і я щаслива, що в мене нема таких дикуватих братів, які коять злі справи й ганьблять сім’ю.

      – Гадаю, що зганьбитися самій, наприклад, у школі, набагато гірше, ніж все, що можуть зробити погані хлопці, – сказала Емі, хитаючи головою, наче її життєвий досвід був значним. – Сюзі Перкінс прийшла сьогодні в школу з такою красивою червоною каблучкою, та ще й у вигляді серця! Мені страшенно хотілося мати таку саму! Так ось, вона намалювала карикатуру на містера Девіса з жахливим носом та горбом, і підписала це словами на повітряній кульці, що випливає з його рота: «Юні леді, я не зводжу з вас погляду!». Ми засміялися, і раптом його погляд зупинився на нас, і він наказав Сюзі підняти її дошку. Вона перелякалася, але все-таки зробила це, і, як гадаєте, що він зробив? Він схопив її за вухо – за вухо! Просто уявіть, як це жахливо! А потім змусив стояти з дошкою в руках цілих півгодини, щоб всі могли бачити цю ганьбу.

      – Хіба дівчата не сміялися над карикатурою? – запитала Джо, якій смакували подібні ситуації.

      – Сміялися? Ні! Вони сиділи нерухомо, як миші, а Сюзі плакала. Це жахливо. В цей момент я зовсім їй не заздрила, бо відчувала, що мільйони каблучок у вигляді серця не зробили б мене щасливою після такого болісного приниження, – сказала Емі й продовжила свою роботу, гордо усвідомлюючи свої чесноти й радіючи успішному проголошенню двох довгих монологів на одному диханні.

      – Сьогодні вранці я теж побачила дещо, що мені сподобалося, і я хотіла розказати про це за обідом, але забула, – сказала Бет, одночасно приводячи в порядок кошик Джо, в який вона перевернула чашку. – Коли я пішла купити кілька устриць для Ханни, я побачила в рибному магазині пана Лоуренса. Він мене не бачив, бо я сховалася за бочку з рибою, а він був зайнятий розмовою про риболовлю з паном Каттером. Аж ось якась бідна жінка увійшла до крамнички з відром і шваброю, запитавши пана Каттера, чи дозволить він їй прибрати у крамниці в обмін на рибу, бо вона не обідала і їй нема чим годувати своїх дітей. Але пан Каттер кудись поспішав і досить роздратовано відповів: «Ні», тому вона вже збиралася йти, виглядаючи голодною й нещасною. Аж ось пан Лоуренс підчепив велику рибу зігнутим кінцем своєї палиці й простягнув їй. Вона дуже зраділа й одночасно здивувалася, взяла рибину прямо в руки і дякувала йому знову й знову! Він сказав їй «піти й приготувати це». Яка вона була щаслива! Хіба це не СКАЧАТЬ