Никифор Дровняк. Ростислав Коломиец

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ питання: «Для чого малюєш?» І неговіркий Никифор, ніби відчуваючи недозволеність інтересу до себе, відповів: «Щоб люди знали, яке є небо, а яке пекло. Щоб знали…» Так могла сказати тільки та людина, яка відчувала себе посланцем Бога…

      Маючи своє місце на лаві у храмі св. Петра і св. Павла – праворуч від головного проходу до престолу, Никифор завжди мав при собі молитовник, в якому вималював 172 чорно-білих зображення з історіями Старого і Нового завітів. І молився, черпаючи натхнення у «живописному тексті» свого «Молитовника».

      Никифор, дякуючи Богу, перевтілювався у своїх живописних одкровеннях у священнослужителів, навіть – у святих, часто зображував себе в образі святого Миколая. Ніби хотів вписати себе у святість… Як лемки наближали у своїх молитвах Бога до себе, так Никифор у своїй творчості прагнув наблизити себе до Бога.

      Ніби про внутрішній світ Никифора фантазував його молодший сучасник лемківський поет Богдан-Ігор Антонич:

      Народився бог на санях

      в лемківськім містечку Дуклі.

      Прийшли лемки у крисанях

      і принесли місяць круглий.

      …

      Ніч у сніговій завії

      крутиться довкола стріх.

      У долоні у Марії

      місяць – золотий горіх.

      Зверніть увагу і на те, що і «Єпіфаніуш», як записано його ім’я в метриці, і «Никифор», чиїм іменем він увійшов в історію, зараховані до лику святих.

      Для земляків-лемків Никифор був Божим чоловіком, людиною не від світу сього. І з цієї точки зору чудною виглядала глухонімота Никифора. Коли треба, він все чув і бачив. Прочани і паломники перед службою Божою зустрічали глухонімого Никифора, а після відправи з подивом помічали, що він уже нормально спілкується з людьми. Це сприяло поширенню слави про чудеса зцілення у християнській церкві св. Петра і св. Павла, де у липні щороку відбувались великі відпусти – прощення перед Богом. І виглядало це – як печатка чудесного зцілення…

      Тож почнемо здалеку.

      II. Україна – Лемківщина – лемки

      Станем, браття, в бій кривавий

      від Сяну до Дону,

      В ріднім краї панувати

      не дамо нікому…

      «Від Сяну до Дону». Цим закликом у Гімні позначалися символічні кордони України, за які треба було боротися. Щоправда, законом від 6 березня 2003 року про «Державний гімн України» цей куплет було вилучено з тексту Гімну з політичних міркувань – існуючі міждержавні кордони не можна порушувати. Але символічний зміст заклику залишився у серцях українців: за ментальними, етнічними, культурними та духовними ознаками Україна простягається «від Сяну до Дону».

      До чого мова? Річка Сян окреслювала найзахіднішу частину України. Нею була Лемківщина. У цьому осередді української етнічної території (Лемковині, як кажуть лемки) у межах сучасної Польщі, у курортній місцевості Криниця-Здруй на карпатських Бескидах проживало на початку XX століття понад 90 % лемків-українців. Бескиди – це система гірських хребтів СКАЧАТЬ