Тьма і проліски. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

      – Дзуськи! – Яна показала Олі дулю.

      Оксана вдарилася у роздуми. Здалеку, наче мандрівник, що прокручує в голові маршрут, знаючи, звідки стартує і куди має прибути. І не гребує проміжними зупинками, бо саме вони, крапочки на карті, і є тими найважливішими моментами, що, з’єднуючи початок і кінець, роблять подорож успішною.

      – Від нас, може, і втечеш, від криміналу теж можна, якщо постаратися і якщо пощастить. З наркотиками сяк-так люди зав’язують, якщо дідько відпустить, зеленого змія теж можна придушити, секс-послуги – штука тимчасова, бо молодість скороминуча, куріння взагалі забавка невинна – крім як собі фактично нікому не шкодиш, якщо в небо дмеш, а…

      Оксана вкинула по пакетику чаю в горнятка. Яна налила води.

      – А від себе не втечеш… – завершила мандрівку заяложеним висновком. На, маєш… Та розгорни будь-яку газетку – там порад на тему «Як утекти від себе» тьма-тьмуща. Від них аж проліски в’януть.

      – Тобто?

      – Смороду від гнилі, що отут накопичиться, – Яна поплескала себе по душі, – жодним викличним шматтям не затулиш…

      – Ти ж, мала, віриш у силу запахів? – прийшла на допомогу Яні Оксана.

      – Вірю.

      – Тоді маєш зрозуміти.

      Кольорові подружки сьорбали чай, чорний, наче затишний, бездумний сон, пахучий, як безтурботне дитинство, чай парував, мов аромат казки, а Яна й Оксана облизувалися і хитро переглядалися. На губах у них була пудра від тістечок.

      Оля якусь хвилину придивлялася до подружок, переводячи погляд з однієї на іншу, ніби маятник, а потім до неї дійшло:

      – Та ж ви з мене насміхаєтеся! Розігруєте, так? Знущаєтеся з малолітньої дурочки. Думаєте, село темне, можна з нього поржати! Начиталися модних журналів – і мудруєте? Вам мало крамниці, де з мене тітонька поглузувала, наче з малявки дитсадкової! Ви мені розказуєте про душу? Продовжуючи догоджати своїм тілам, горілку п’ючи, курячи, тістечка із чаєм смакуючи? Моліться, коли про душу думаєте! До церкви йдіть, а не в бар! – Оля поглядом дегустувала Яну й Оксану і не могла відчути їхнього справжнього смаку.

      – Ви жартуєте, так? – кольорові подружки головами захитали, що ні, не жартують.

      – Це гра, ритуал, ви вивчаєте мене, так? – знову мовчазне «ні». Оля принюхалася. Її безпомильний ніс свідчив, що кольорові подружки не брешуть. А очі казали, що дівчата – рідкісні аферистки!

      Оля зірвалася з-за столу, заметушилася, забігала по кімнатці, якомога переконливіше демонструючи, що вона йде геть. Бо насмішки вже її дістали.

      – Задовбали! – підкріпила Оля свою метушню словами.

      Рожева Яна і блакитненька Оксана сьорбали чай і мовчки спостерігали за діями своєї новенької подружки-білявки Олі. Коли та вже була на порозі, в плащику, застібнутому на всі ґудзики, оперезана, із сумочкою, Яна мовила:

      – Сядь і не роби дурниць.

      – Я не можу так…

      – Ми хочемо тебе навчити могти.

      – Та хто ви такі, щоб мене вчити? Ви подивіться на себе! Ходячі клоуни!

      – Клоуни СКАЧАТЬ