Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і митрополичих споруд біля цього храму. Подібні до Софії собори були побудовані в Новгороді та Полоцьку.

      Одним із головних повідомлень «Повісті минулих літ», яке стосувалося церковної діяльності Ярослава Мудрого, є інформація про поставлення київським митрополитом Іларіона. Про це говориться під роком 6559 (1051 р. від Різдва Христового): «Поставив Ярослав русина Ларіона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів»[188].

      Із цього повідомлення випливало, що митрополита ставить не якийсь церковний ієрарх, а князь Ярослав, тобто він є фактичним главою Церкви на Русі. Князь збирає собор єпископів, які мають обрати митрополита. І вони виконують княжу волю. Зрештою, сам князь ставить єпископів на кафедри. Як це було, наприклад, із Лукою Жидятою, якого він зробив новгородським єпископом[189].

      Акт поставлення князем Ярославом Іларіона на митрополичу кафедру трактується як «бунт» проти Візантії. Адже Іларіон не був висвячений константинопольським патріархом. Деякі автори говорять про антивізантійські настрої самого Іларіона, які він продемонстрував у своєму творі «Слово про Закон і Благодать»[190]. Справді, там є перелік християнських країн і їхніх вчителів, але чомусь із цього переліку випала Візантія.

      З Ярославом Мудрим традиційно пов’язується становлення руського права. Є тут чимало незрозумілих і дискусійних моментів. Проте безсумнівно одне: саме за цього князя почалася письмова фіксація права на Русі, принаймні у відносно широких масштабів.

      Саме Ярославу Мудрому приписується створення т. зв. короткої редакції «Руської правди». Ця редакція дійшла до нас у двох списках ХV ст., які включені у Новгородський перший літопис молодшого ізводу під 1016 роком[191]. Там уміщена розповідь про перемогу Ярослава над Святополком, після якої він став княжити в Києві, а новгородцям, що допомогли йому, він дав гроші, а також грамоту, де подавалася скорочена редакція «Руської правди»[192].

      Існує значна література, яка стосується досліджень «Руської правди», зокрема її короткої редакції. Появу розширеної редакції цієї пам’ятки права переважно пов’язують із нащадками Ярослава Мудрого.

      Одним із найбільш авторитетних дослідників «Руської правди» є російський учений Олександр Зімін. У своїй фундаментальній монографії, присвяченій цій пам’ятці, він окреслив таку сцену її формування.

      Цей дослідник вважав, що ще до 1016 року могли існувати якісь записи общинного права, зроблені київськими князями. Свідченням цього, на його думку, є договори Русі з греками. Так, у п’ятій статті договору 911 року йдеться про якийсь «закон руський». Щось подібне є й у договорі 944 року. Шоста стаття цього документу вказує, що злочинець карається «По уставу і по закону руському». У часи князювання Володимира відбувався подальший розвиток права. Право звичаєве почало змінюватися державним, власне князівським.

      Безперечно, у русів існувало СКАЧАТЬ