Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - Петро Кралюк страница 41

СКАЧАТЬ де змушений був змінити іслам на грецьке християнство»[158].

      У дохристиянський період своєї діяльності Володимир, ймовірно, спрямовував свою діяльність на укріплення тилів шляху «із варяг у греки». Тому 6491 року (983 р. від Різдва Христового) здійснив похід на ятвягів. Літописець навіть зазначає, що князь «взяв землю їх»[159]. Щоправда, це твердження є перебільшенням. Протягом тривалого часу, аж до ХІІІ ст. й пізніше, руським князям доводилося воювати з ятвягами. Останні мешкали в межиріччі Нарева й Німану, переважно на землях нинішньої Білорусії. Належали вони до балтської групи племен, були близькими до литовців і прусів. Також Володимир 6492 року (984 р. від Різдва Христового) з допомогою одного зі своїх воєвод підкорив радимичів[160]. Хоча це плем’я раніше платило київським князям данину, але, очевидно, вийшло з-під їхнього підпорядкування.

      Одним із важливих актів державної політики стало прийняття Володимиром християнства із Візантії. Цю подію «Повість минулих літ» датує 6496 роком (988 р. від Різдва Христового). І саме цей рік став загальновизнаною датою хрещення Русі.

      Уже після прийняття християнства Володимир, як уже говорилося, здійснив похід на хорватів[161]. Маються на увазі білі хорвати, які проживали на теренах нинішньої Західної України, переважно Галичини.

      Здійснював Володимир також похід на Крим, підкоривши Корсунь (Херсонес), який входив до складу Візантії[162]. Проте зробив він це не з метою завоювання, а для того, щоб добитися певних преференцій від візантійського імператора[163].

      Можемо виділити кілька напрямків завойовницьких походів Володимира.

      Перший напрямок – райони Оки й Поволжя з метою заволодіти волзьким торговим шляхом. Загалом дії в цьому напрямку виявилися невдалими.

      Другий напрямок – укріплення тилів шляху «із варяг у греки». Це знайшло вияв у підкорені радимичів та розгромі ятвягів.

      Третій напрямок – завоювання територій на заході: підпорядкування Червенських міст, Перемишля й території білих хорватів. Це відкривало для Русі перспективи торгівлі з країнами Центральної й навіть Західної Європи.

      Можна виділити ще один напрямок – кримський, який мав на меті тиск на Візантію.

      Завойовницькі походи – це була лише один бік медалі воєнної політики Володимира. Була й другий бік – оборонна. Чимало уваги князеві доводилося приділяти обороні Києва й руських земель від печенігів. Те, що це войовниче кочове плем’я становило велику загрозу для Русі, сумніву немає[164]. Не даремно літописець так багато уваги приділяє печенігам, опису оборони від їхніх нападів.

      У «Повісті минулих літ» розповідається, що після прийняття християнства Володимир почав посилати своїх синів на княжіння в різні землі своєї держави. Про це говориться таким чином: «Володимир, отож, просвітився сам, і сини його, і земля його. А було в СКАЧАТЬ



<p>158</p>

Пріцак О. Походження Русі. К., 2003. Т. 1. С. 30–31.

<p>159</p>

Літопис руський. С. 49.

<p>160</p>

Там само. С. 81.

<p>161</p>

Там само. С. 68.

<p>162</p>

Там само. С. 61–62.

<p>163</p>

Немировський О. О. Печеніги. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2011. Т. 8. С. 200.

<p>164</p>

Літопис руський. С. 68–73.