Маленькі чоловіки. Луиза Мэй Олкотт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бо й хвилини не може всидіти спокійно. На щастя, хлопчик не вирізнявся особливою сміливістю та й неслухом не був, тому рідко потрапляв у біду. Натомість, як маятник, гойдався між татом і мамою, постійно «цокаючи»: Роб був жахливим базікою.

      Його брат Тедді мав занадто малий вік, щоб грати помітну роль у справах Пламфілда, але власною нішею не був обділений. Час від часу в усіх виникало бажання погратися з маленькою дитиною, приголубити її. Тоді на сцену виступав Тедді, який дуже любив, щоб його пестили.

      Малюк не відходив від пані Джо і пхав свого носа в усі її справи, а також страви: хлопчики звикли до того, що на випічці залишаються його пальчики, але від цього вона смакувала їм ще більше. Малеча в Пламфілді мала великі привілеї.

      Діку Брауну й Адольфу, або Доллі, Петінджилу виповнилося по вісім років.

      Доллі страшенно заїкався, коли прибув до школи. Але оскільки нікому не дозволялося над ним насміхатися, а пан Баер займався його лікуванням, навчаючи говорити якомога повільніше, з часом цей дефект став майже непомітним. Загалом це був славний, але звичайний хлопчик, без особливих талантів. Життя в Пламфілді було йому до вподоби: Доллі з однаковим завзяттям опановував предмети й брав участь у всіх іграх.

      Попри свою суттєву фізичну ваду, горбань Дік Браун так весело ніс тягар долі, що Демі якось запитав у нього:

      – Невже люди від горбів робляться веселішими? В такому разі я б теж не відмовився мати горб.

      Завжди жвавий і усміхнений, Дік докладав неабияких зусиль, аби не відставати від інших хлопчиків – у його слабкому тілі билося хоробре серце. Вступивши до школи, він спочатку дуже соромився свого недоліку, але скоро й думати про нього забув. Ніхто не наважувався сміятися над ним після того, як пан Баер покарав хлопчика, що здумав потішатися над каліцтвом Діка.

      – Для Бога це не має значення, – ридаючи, сказав кривднику Дік. – Хоч на спині в мене й горб, зате душа – пряма!

      Подружжя Баерів всіляко підтримували в ньому цю думку й нарешті переконали, що для людей найголовніше – його душа, а на тіло вони не звертають уваги, хіба що коли хочуть поспівчувати.

      Якось хлопчики гралися у звіринець, і хтось запитав:

      – А яким звіром будеш ти, Діку?

      – Звичайно, верблюдом! – зі сміхом відповів той. – Адже в мене горб на спині!

      – Так, ти мій улюблений верблюд, – сказав Демі, який і організував цей звіринець. – Тому не носитимеш важкі речі, а твоє місце – одразу за слоном.

      – Сподіваюся, й інші ставитимуться так само добре до цього бідолахи, як наші хлопчики, – прошепотіла пані Джо чоловікові, коли Дік з осяяним від щастя обличчям, пройшов повз неї. Він здавався дуже маленьким і слабким верблюдом поруч з високим, товстим Надутим Качаном, котрий цілком підходив на роль слона.

      Джека Форда віддали в Пламфілд, бо ця школа була недорогою. Він був дуже жвавий і дотепний, але хитрун. Пану Баеру не подобалися СКАЧАТЬ