Мандрівки близькі і далекі. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з блідим, ласкавим обличчям і м’яким голосом. Зацькований страждалець, зазнавши дрібку людяності в ставленні до себе, геть розм’якав – чей не всі в цьому пеклі звірі, довірявся «доброму» слідчому, підписував потрібний слідствові протокол, а потім божеволів, коли йому зачитували смертний вирок… 12 квітня 1995 року під час обговорення на сесії Закону про владу Олександр Мороз випускає на трибуну депутата-українофоба Стешенка, з яким, звісно, заздалегідь домовився (депутати про його виступ не були попереджені), – і той змішує Президента з болотом. Демократи обурюються, штурмують трибуну; Мороз заспокоює депутатів, перепрошує Президента, називає виступ Стешенка провокаційним, гасить бурю, але ж мети досягнуто: Президент ошельмований! Які аналогічні методи…

      Стежачи за цим фарсом, я згадав: таж на першотравневій демонстрації в Києві Мороз стояв не тільки під портретами Лєніна – Сталіна, десь там позаду на патику хиталася парсуна Берії…

      Знаєте, я можу викресати в собі повагу навіть до Станіслава Гуренка, який покинув Верховну Раду України тоді, коли в її залі вивісили синьо-жовтий прапор: то було принаймні чесно. Нинішнім же парламентом керує дворушник – Голова Верховної Ради України із синьо-жовтим прапорцем на лацкані піджака й одночасно голова україножерної соцпартії, вірний лєнінець.

      …Я повернувся з ходіння у владу: не мій то хліб. Щось, очевидно, зробив потрібного за час свого депутатства, інакше не запрошували б мене до повторного балотування Дрогобич і Батурин. Не зважився йти вдруге: я політик емоційний, тобто нездалий політик. Не вмію навчати комуністичну голоту, яка чигає на дармовий хліб, принципів порядності. Я кажу комуністам в очі, що вони паразити, жадібні до грабунку: щоб підкорити собі зубожілий народ, свідомо знищують талант господарника. «Про який голод в Україні ви говорите сьогодні? – кричав я завше до них. – Голод можуть зробити тільки комуністи!» А вони цинічно насміхалися з мене, бо ж про яку комуністичну порядність може йти мова?

      Я вернувся з політичної дороги, зійшов на часину з магістралі, повернувшись у свій теремок у Наварії. Не хочу більше подорожувати, зрештою, кожному пора у свій час йти на пасіку… ох, якби ж то серед мирних бджіл сповільнився біг часу! Але ж бо ні – летить! Та, може, вистачить мені його хоча б для того, щоб осмислити деякі зі своїх мандрівок.

      Вельми трудний час переживаємо в нашій боротьбі за незалежність. Проте залишаюся оптимістом. Був у мене такий випадок: якось мене й моїх дітей забрав до авта Володимир Яворівський і повіз до Канева. Отож я й діти у тій подорожі до святого місця самі ставали святими. І раптом при самому в’їзді до міста перегородив нам дорогу транспарант, на якому чорним по червоному був виписаний вирок усім сущим в Україні: «Комунізм – неминучий!»

      Й тоді ми разом розреготалися, зрозумівши, що ця злочинна ідея і створена нею суспільна формація конають в істериці і їх смерть викликає не співчуття, а глузи.

СКАЧАТЬ