Благослови, душе моя, Господа!... Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ почуття першого кохання! Я пам’ятаю його й донині, зрештою, воно в моєму житті не раз повторювалося, та завжди було таким самим – солодким і болісним.

      Величезний жук-рогач був королем усього мого царства. Він мешкав на одному й тому ж самому дубі, міцно причепившись до кори лапками, а біля нього, гордого й неприступного, сновигала знизу вверх і зверху вниз королева – божа коровка. Я ставився до них шанобливо, навіть з острахом. Часом, правда, брав жука, чорного й твердого, мов камінчик, пальцями за хребет; жук люто ворушив рогами, намагаючись мене вщипнути, тоді я клав його на місце й довго придивлявся, прагнучи збагнути сутність влади: що він, мій король, має із свого панування над цілим гаєм, коли сидить на місці і навіть не бачить свого царства?

      Літо збігало у праці: батько мав поле, і вся наша родина мусила на ньому працювати. За сапою болів поперек, від серпа рука в’яла, ламало крижі від коси, від ціпа терпли руки – і, може б, я зненавидів землеробство, якби не поезія сільської праці, втілена в моєму батькові.

      Батько завжди прокидався досвіта і йшов у поле. Коли ми будилися, він, такий ошатний і елеґантний у школі, вертався додому в заглинених і зарошених старих штанах, обвіяний млосним духом жита, солодким запахом кукурудзяного прядива, п’янким конопляним дюком – щасливий і святий.

      Господи, чи ж то побачу ще за свого життя нинішнього кріпака-колгоспника, так щедро облагородженого найтяжчою у світі працею?

      Ну і щороку, звісно, наставала осінь – найкраща для мене пора року. Небо ставало ласкаве і прозоре, в повітрі плавало павутиння бабиного літа, я ловив його й намотував на патичок, мріючи: намотаю цілий клубок і віддам Василеві Марусиному, щоб він зіткав на своєму ткацькому верстаті хустину – для Аннички… Я був наївний, таким залишився й донині і не вважаю аж надто від’ємною цю рису своєї вдачі.

      Холодніли в городі бур’яни, вкриваючись білою осугою, гнилизною пахло капустище, велетенські смугасті й жовті гарбузи стояли пірамідою на подвір’ї, чахли купини кукурудзяного шумилиння, і шушукався в них холодний вітер, корів не треба було стерегти, і я тоді міг вільно читати: за одну осінь, попасаючи Ласку і Міньку, я вивчив напам’ять Франкового «Мойсея» й, не розуміючи, звісно, філософської глибини поеми, вигукував за коровами: «О Ізраїлю, чадо моє, зжалься, богу Шаддаю!», ототожнюючи слово «чадо» зі «стадом».

      З горіхів падали брунатні вилущики, наливалися в саду восковим кольором величезні яблука, скапували соком груші, й покривалися синьою сніддю угорські сливи.

      А коли повітря зовсім загусало від терпко-солодкого запаху садовини, я з тремтінням у серці починав вичікувати найурочистішого празника свого дитинства – свята сливового повидла.

      Та я ще не готовий розповісти про це.

      2

      Відомий нині всім астролог XVI століття і придворний лікар французького короля Карла IX Нострадамус у своїх віщуваннях СКАЧАТЬ