Сторінка з книги. Наталена Королева

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Кірових часів (з IV в. перед Христом). Ці ж лицарі привезли своїм «дамам» східні легенькі черевички на високих закаблуках без задків. Такі черевички, звані з італійська «цокколі», особливо припали до вподоби венеціянкам. Ще й нині по тихих венеціянських вулицях, де не торготять вози та не гучать жадні авта та мотори, чути своєрідне цокотіння цих кокетних, немов би завжди жартовливих і радісно-задеркуватих, черевичків.

      Пізніше вивезені зі Сходу загнуті переди черевиків набули в Европі потворних форм: їх «носик» усе виростав та виростав, аж став на півметра або майже на метр довгий. Видима річ, що така «краса» перешкоджала при ході. Тому ці переди почали прикріплювати срібними або золотими ланцюжками аж до колін. Це не було так погано, одначе викликало в декого з сучасників таке «моральне згіршення», що часто й з церковних проповідниць лунали обурені слова духовенства проти цієї «діявольської моди». Бо такий уже в світі неминучий порядок: мода, повільно розвиваючись, доходить до потворних форм, які викликають обурення побожних, що вважають її за діявольську спокусу…

      Так було і з жіночими «цокколями»: вони виродилися у пантофлі з потворно високими підп’ятками, котрі приміщувало аж на середині підошви, щоб ніжка модниці видавалася особливо маленькою. На таких черевиках-дибках, що калічили ногу, жінка не могла й ходити. При виході на прогульку чи взагалі на вулицю, пишна венеціянська дама мусила спіратися на свою «дуеню», або служницю, щоб не впасти. Але ж… терпіла, як терпіли тисячі літ всім відоме мучительське взуття китайські жінки нищих кругів. Бо недурно французи, що вигадують найбільше жіночих мод, вигадали й приказку: «Щоб бути гарною, треба терпіти»…

      Еспанцям, що завжди кохалися в штивних, твердих лініях одягу, котрий додає гордовитого вигляду людині, – особливо подобалися черевики вузького, видовженого взірця, а чоловікам – чоботи з такими широченними халявами («розтрубами»), що буквально заважали в ході. Ця мода, особливо, коли вона вже дійшла до крайніх меж, найдужче перешкоджала людям військовим. Тому то німецьким воякам-ляндскнехтам спало на думку поробити в тогочасних чоботах такі прорізи – «вікна», які були в них і на ріжних місцях одягу (на ліктях, колінах і т. д.). В ці «вікна» випускалися буфи з тканини ріжної барви, що дуже прикрашало тогочасне мальовниче чоловіче вбрання. Але послідовно зайшли зміни і в цій обуві: почали її робити з самої тканини, переважно з оксамиту, почали вважати за велику елєґанцію надавати їй якнайбільших розмірів та найкруглішої форми. Кінець-кінцем стали справедливо називати цей тип обуви «ведмежою лапою», бо вона й справді була не більше зграбна, як вивернуті в середину клишоногі лапи ведмедя. Переказують, ніби той зразок запровадив французький король Карло VIII, бо хотів з поміччю його зробити непомітним, що в нього на нозі було шість пальців, від чого його нога мала потворну форму.

      В XVII–XVIII вв. у Парижі вигадали моду на барвні черевички, які могли носити лише дами «доброго роду», тобто пані шляхотного походження. СКАЧАТЬ