Вітраж. Наталена Королева

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ти ж бо знаєш: не тому не вбив я Шакра, що не вмію володіти кинджалом! Все це – вино, прокляття на нього!.. Вибач же мені, святий джіґіте! Вір мені: ніколи більш не стягну я такого сорому на свою голову! Ніколи більш не схибнуся, хоч би довелося ніколи більш і не скоштувати вина… Вбий мене блискавкою, як останнього джіна, що ганяєш Ти по небу під час громовиці, так мене вбий, і ще гірш мені зроби, коли збрешу! Пішки піду до Тіфліса. Там знайду Твою церкву, або хоч образ Твій. Не може ж бути, щоб такий великий джіґіт – ще й святий – не мав у Тіфлісі своєї церкви! І всю зброю ворогів своїх принесу Тобі в подарунок. Це – обіцяю Тобі!

      Ще раз у землю вклонився Джеміль і, заспокоєний, знову ліг. На душі його прояснилося. Немов вітрець розвіяв пекуче почуття обрáзи.

      Джеміль поглянув навколо себе. І такою милою, святою видалася йому ця, напівпорожня, ченцева-місіонарова хатина. Тихо, рівним вогником горіла синя лямпада перед хрестом. Ніжним, лагідним промінням освітлювала вона обличчя Христове, грубо вирубане з каміння, поличку з книжками та церковними річами. Під другою стінкою, на низькому ліжку, спокійно спав о. Амврозій.

      Свята тиша, неначе ніжною рукою, погладила душу Джемілеву. Йому схотілося ще щось дати св. Юрієві. Щось надзвичайно гарне, не щоденне, вийняткове. Щоб і святий одчув таку саму промінну радість, як одчував він – Джеміль. І раптом справді чудова думка прийшла йому. Він зіп’яв руки, притиснув їх до свого вщерть переповненого серця й жагуче промовив:

      – У кожного ворога, що вб’ю, присягаюся, – відріжу я праве вухо. В усіх-усіх! На нитку, як намисто, нанижу ті вуха. І на образ Твій, св. Юрію, повішу! Гарне це буде намисто, ах, гарне! Будеш пишатися ним перед усіма святими. Бо ж, певно, жадний такого не має. Нехай! Хай і небо й земля знають, як помагає св. Юрій, і яку за це пошану має!.. Так учиню я, Джеміль-Алі-Огли, що в п’ятницю охрещений Пантелеймоном. Це обіцяю Тобі, св. Юрію! А Ти знаєш, що ніколи не був брехуном єдиний син мого батька. Амінь!..

      О. Амврозій учув останні слова. Він непомітно усміхнувся й радісно мовив сам до себе, крізь сон:

      – Ні, таки добрий буде христіянин із Джеміля-Огли!

      Фарао тут-Анх-Амон

      З приводу розкопання його могили в лютому 1923 р.

      На лівому березі Нила, приближно годину їзди від міста Люксор, що стоїть сьогодні на руїнах колишніх Теб, починається влоговина, назва якої «Долина королівських гробниць», або «Долина смерти». Це – стародавній тебанський некрополь, королівський цвинтар, на якому поховано фараонів XVIII, XIX та XX династій.

      Ця долина, справді, добре відповідає своїй назві. Ніде – ні травинки, ні тваринки. Скрізь, куди око сягає, – самі лише скелі та вламки гір, пісок, груз, каміння, обточені вітрами, та часом кам’яні гальки, а потім знову – пісок і пісок. Цілі гори метучого піску, що лежить кучугурами, часом заввишки, як київська Володимирська гірка або празький Петршін.

      Пишна тропічна ростинність, родючі лани Єгипту лишилися там, по той бік Нила, в його зеленій долині. А тут розляглася СКАЧАТЬ