Метафізика. Аристотель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ складається з них обох, тобто є і парним, і непарним. Число походить від єдиного, і все небо, як вже було сказано, є числа.

      Інші з цих філософів кажуть, що є десять начал, розподілених на пари: межа і безмежне, непарне і парне, одне і множинне, праве і ліве, чоловіче і жіноче, спокійне і рухоме, пряме і криве, світло і темрява, добре і погане, квадратне і довгасте. І так само, здається, вважав Алкмеон Кротонський, тож або він від них перейняв це вчення, або вони від нього. Адже Алкмеон досяг зрілого віку під старість Піфагора, натомість висловлювався подібно до них. Так, він стверджує, що більшість людських речей існують парами, але говорить не так, як вони, про чітко визначені протилежності, а про перші-ліпші, як-от біле – чорне, солодке – гірке, добре – погане, велике – мале. Також він якось непевно згадав про інші протилежності. [986b] [1] Натомість піфагорійці вказали, скільки протилежностей і які вони. [2] Отже, те, що протилежності є началами сущого, можна дізнатися і від нього, і від них, а от скільки їх і які вони – лише від других. Одначе яким чином можливо звести ці начала до [5] названих причин, цього вони чітко не пояснили. Утім, схоже, вони уявляли елементи у вигляді матерії, адже з них як складових, кажуть вони, збирається й утворюється сутність.

      Отже, виходячи з цього цілком можна судити про думку давніх філософів, а саме тих, хто [10] покладав більш ніж один елемент. Натомість деякі інші висловлювалися про все, як про єдину природну сутність, але не всі однаково як у сенсі доладності, так і в сенсі відповідності природі. Проте тут у розгляді причин мова про них є зовсім недоречною, бо вони, на відміну від деяких натурфілософів, які покладають в основу [15] єдине, але виводять суще з нього як із матерії, висловлюються інакше. Адже останні додають рух, оскільки вони говорять про виникнення всесвіту, натомість перші кажуть, що він нерухомий. Проте нашого дослідження стосується наступне. Парменід, здається, мислить єдине як форму, натомість Мелісс [20] – як матерію. Тому один говорить про нього як про обмежене, а другий – як про безмежне. Ксенофан, котрий проголосив єдине раніше за них (оскільки кажуть, що Парменід був його учнем), нічого, однак, не пояснив і навіть не торкнувся природи єдиного ні в тому, ні в другому сенсі, а натомість, охопивши поглядом ціле небо, сказав, що єдине – це Бог. Отже, ці філософи, як ми вже казали, не варті уваги в цьому дослідженні, особливо двоє, Ксенофан та Мелісс, які міркують дещо незграбно.

      Парменід же, здається, судить з більшою проникливістю. Окрім сущого, немає ніякого несущого, тож з необхідністю існує одне, суще, і нічого іншого, про що ми вже докладніше говорили у «Фізиці»[22]. Але змушений іти за явищами і, гадаючи, що єдине сприймається розумом, а більше ніж один – чуттями, він знову встановлює дві причини й два начала, тепле і холодне, начебто йдеться про вогонь і землю; [987a] [1] і з них тепле він поєднує із сущим, а друге – з несущим.

      Отже, як очевидно з переказаного, у мудреців, що вже досліджували це питання, ми знаходимо такі положення: у перших філософів – тілесне СКАЧАТЬ