Грушевський, Скоропадський, Петлюра. Даниил Яневский

Чтение книги онлайн.

      Головна причина «внутрішньої децентралізації» Волині – «наявність потужного й розгалуженого прошарку князів, нащадків як давньої династії володарів – Рюриковичів, так і нової – Гедиміновичів». Ці та інші княжі сім’ї – це «єдиний замкнений стан, до якого не давали доступу ні багатство, ні вплив, ні високі урядові посади. Князем був лише син князя, і ні король, ні сейм не могли пожалувати князівського титулу <…> Спадкове право князів на винятковість сприймала як належне не тільки українська родова шляхта, але й королівська влада <…> Князівський авторитет залишався в Україні нерозхитаним. <…> Особу князя і найвище право, носієм якого він уважався вже в силу народження, сприймали як наслідок Божого промислу, незаперечний абсолют». За класичною схемою всі князівські роди Великого князівства Литовського умовно поділялися на чотири групи, кожна з яких мала певне відношення до руських земель: князі литовського походження (в т. ч. представники панівної династії Гедиміновичів), князі руського походження (Рюриковичі), вихідці з татарських орд і Кримського ханату (в т. ч. Чингізиди); князі невстановленого походження. З кінця XIV ст. до середини XVIІ ст. на теренах Волині та сучасної Центральної України проживало щонайменше п’ятдесят два князівських роди. Особливу місію серед них мали «господарі Русі» – князі Острозькі.

      «Тамга» – знак роду Гераїв. Суспільне надбання

      Брацлавщина. Суспільне надбання

      Саме князівська верства була реальною владою на території сучасної Західної та Центральної України, «проти яких і уряд, і король, і сейм перетворилися на порожні слова без реального змісту». Так, на території Лубенщини Вишневецьких, рівної якій не було на території тогочасної Європи, «діяли єдина влада і єдине право – княже». У середині XVIІ ст. двадцять два княжі роди контролювали на Брацлавщині, Волині (яка була «питомим гніздом князівських родів») та Київщині від 80 до 90 % земельного фонду. При цьому, наголошує Н. Яковенко, «потужність» руських «набагато перевищувала реальну вагу князівської групи Білорусі і Литви».

      Очевидно, що такий стан не влаштовував (або мало влаштовував) інші панівні стани. Уже наприкінці СКАЧАТЬ