Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго

Чтение книги онлайн.

      – Добре сказано, клянуся душею! Клопен Труйльфу проповідує, мов найсвятіший папа римський! – вигукнув імператор Галілеї, розбиваючи кухоль, щоб черепком підперти ніжку свого стола.

      – Вельможні імператори й королі, – озвався Гренгуар спокійно (до нього невідомо як повернулася впевненість, і говорив він рішуче), – схаменіться. Моє ім’я П’єр

      Гренгуар, я той поет, мораліте якого показували сьогодні вранці у Великому залі Палацу.

      – Ах! Це ти, метре! – сказав Клопен. – Був я там, був, їй-бо! Так що ж, друже, може, тому, що ти докучав нам уранці, ми не повинні тебе вішати ввечері?

      «Важко мені буде викрутитися з біди», – подумав Гренгуар. Проте зробив ще одну спробу.

      – Я не розумію, – мовив він, – чому поетів не зараховують до волоцюг. Волоцюгою був Езоп; жебраком – Гомер, злодієм – Меркурій…

      Клопен перебив його:

      – Ти, видно, хочеш забити нам баки своєю тарабарщиною? К чорту, дай себе повісити і не комизься!

      – Пробачте, вельможний королю Алтинів, – відповів Гренгуар, не здаючись. – Не поспішайте… Хвилинку!.. Послухайте… Ви ж не засудите мене, не вислухавши…

      Його жалібний голос потонув у гаморі, що панував навколо. Хлопчик ще з більшим, ніж досі, завзяттям шкрябав свій казан, а до всього того якась стара жінка саме поставила на розжарений триніжок сковороду, повну сала; воно шкварчало на вогні, і звуки ті нагадували крик дитячої ватаги, яка женеться за карнавальною маскою.

      Тим часом Клопен Труйльфу порадився з князем Єгипетським і зовсім п’яним імператором Галілеї, а тоді пронизливо крикнув:

      – Тихо!

      Але сковорода та казан не слухалися його й продовжували свій дует, тому він скочив із своєї бочки, пхнув однією ногою казан так, що той відкотився від дитини кроків на десять, другою – перекинув сковороду й повагом вернувся на свій трон, незважаючи на приглушений плач малого, ні на бурчання старої, вечеря якої горіла красивим білим вогнем.

      Труйльфу подав знак, і князь, і імператор, і харцизники, й швенді стали підковою, оточивши Гренгуара, якого все ще міцно тримали три пройдисвіти. То було півколо з лахміття, милиць, мішури, вил, сокир, тремтливих од пияцтва ніг, грубих голих рук, гидких, осовілих і отупілих облич. Клопен Труйльфу, немов дож перед сенатом, чи король перед палатою лордів, або папа перед конклавом, підносився над усім своїм рицарством злиднів, по-перше, завдяки висоті своєї бочки, а подруге, завдяки якомусь гордовитому, грізному й несамовитому виразові, що запалював його очі і згладжував у дикому профілі звірячі риси розбійника. Словом, це була морда вепра серед свинячих рил.

      – Слухай, – сказав він Гренгуарові, погладжуючи по-репаною рукою своє потворне підборіддя, – я не розумію, чому б тебе не повісити. Це, здається, викликає у тебе огиду, що, зрештою, цілком природно; ви, порядні городяни, до цього не звикли. Ви робите з цього бознащо. А втім, СКАЧАТЬ