Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго

Чтение книги онлайн.

      Цей галас привернув увагу кардинала.

      – Пане головний суддя! – звернувся він до високого чоловіка у чорному, що стояв недалеко від нього. – Чого це вони там виють, мов чорти в пеклі?

      Головний суддя був якоюсь подобою чиновника-амфі-бії, різновидом кажана з судового стану, скидався водночас на щура і на птаха, на суддю й на солдата.

      Він підійшов до кардинала і, хоча й боявся викликати невдоволення, заїкаючись, пояснив причину непристойної поведінки натовпу: мовляв, полудень настав раніше, ніж прибув його превелебність, і комедіанти змушені були почати виставу, не дочекавшись його превелебності.

      Кардинал вибухнув сміхом.

      – Клянусь честю, панові ректору Університету слід було б зробити так само. Як ви гадаєте, метре Гійом Рім?

      – Монсеньйоре, – відповів Гійом Рім, – будьмо задоволені тим, що уникли половини містерії. Це все ж таки виграш.

      – Чи можна дозволити цим гультіпакам продовжувати їхній фарс? – запитав суддя.

      – Продовжуйте, продовжуйте! – відповів кардинал. – Мені байдуже. Я там часом почитаю требник.

      Суддя підійшов до краю помосту і, жестом руки встановивши тишу, проголосив:

      – Городяни, корінні й новоприбулі мешканці Парижа! Щоб задовольнити і тих, хто хоче, щоб містерію почати заново, і тих, хто взагалі не хоче її слухати, його превелeа́ність наказує продовжувати виставу.

      Oбом сторонам довелося скоритись. Але і автор, і публіка ще довго не могли простити цього кардиналові.

      Персонажі на сцені знову заходилися читати свої повчальні вірші, і Гренгуар сповнився надії, що люди почують хоч кінець його твору. Проте й цій його надії, як і попереднім ілюзіям, не судилося здійснитись. Правда, глядачі трохи притихли, одначе Гренгуар не помітив, що, коли кардинал велів продовжувати виставу, на помості ще лишалися вільні місця, і слідом за фламандськими послами прибували нові учасники урочистої церемонії, а́рамник оголошував їхні прізвища та звання, які вривалися в його діалог, завдаючи твору величезної шкоди. Бо таки й справді, уявіть собi, читачу, що верескливий голос служника роа́ить між двома віршами, а то й між двома піввіршами театральної дії ось такі вставки:

      – Метр Жак Шармолю, королівський прокурор при церковному трибуналі!

      – Жеан д’Арле, королівський за́роєносeць, начальник рицарської нічної сторожі міста Парижа!

      – Месір Галіо де Женуалак, рицар, сеньйор де Брюссак, начальник королівської артилерії!

      – Метр Дре-Раг’є, наглядач вод та лісів короля й володаря вашого на землях Франції, Шампані та Брі!

      – Месір Луї де Гравіль, рицар, королівський радник і камергер, адмірал Франції, доглядач Венсенського лісу!

      – Метр Дені де Мерсьє, доглядач а́удинку сліпих у Парижі!

      I т. д., і т. д., і т. д.

      Це ставало нестерпним.

      Такий дивний супровід, СКАЧАТЬ