Собор Паризької Богоматері. Виктор Мари Гюго

Чтение книги онлайн.

      – Так, це зовсім нове мораліте, якого ще не показували.

      – Отже, це не те, що давали два роки тому, в день приїзду папського посла, – мовила Жіскета, – коли троє гарненьких дівчат грали…

      – Сирен, – підказала Лієнарда.

      – І зовсім голих, – додав незнайомець.

      Лієнарда соромливо опустила очі. Жіскета, глянувши на неї, теж. Незнайомець, усміхаючись, вів далі:

      – То було дуже цікаве видовище. А сьогоднішнє мораліте написано спеціально на честь принцеси Фландрської.

      – А пасторалі співатимуть? – спитала Жіскета.

      – Що ви! – заперечив незнайомець. – У мораліте? Не треба плутати різних жанрів. Інша річ, якби це було соті!

      – Шкода! – промовила Жіскета. – А тоді, біля фонтана Понсо, чоловіки й жінки грали дикунів, які билися між собою і прибирали різні пози, співаючи побожні пісні і пасторалі.

      – Те, що годиться для папського посла, – досить сухо зауважив незнайомець, – не годиться для принцеси.

      – А коло них, – вела далі Лієнарда, – змагалися музики, граючи на різних духових інструментах величні мелодії.

      – А щоб перехожі могли освіжитися, – підхопила Жіскета, – з трьох отворів фонтана били молоко, вино та солодкий напій – пили хто що хотів.

      – А трохи нижче від фонтана Понсо, – не вгавала Лієнарда, – поблизу церкви святої Тройці, показували пантоміму «Страсті Господні».

      – Ще б пак не пам’ятати! – вигукнула Жіскета. – Господь Бог на хресті, а обабіч – розбійники.

      Тут молоді цокотухи, захопившись спогадами про приїзд папського посла, заторохтіли разом:

      – А трохи ближче, біля брами Малярів, було багато людей у дуже пишних убраннях.

      – А пам’ятаєш, як коло фонтана святого Немовляти мисливець гнався за ланню під гучні звуки мисливських рогів і гавкання псів?

      – А поблизу паризької різниці спорудили поміст, що мав зображати Дьєпську фортецю!

      – А коли папський посол наблизився – пам’ятаєш, Жіскето? – фортецю взяли приступом і всім англійцям поперерізували горлянки.

      – Біля брами Шатле теж були чудові лицедії!

      – І на мосту Міняйл, устеленому килимами!

      – А коли під’їхав папський посол, над містом випустили понад двісті дюжин різних птахів. Це було прегарно, Лієнардо.

      – Сьогодні буде ще краще, – нарешті сказав їхній співрозмовник, який слухав дівчат трохи роздратовано.

      – Ви обіцяєте, що ця містерія буде цікава? – спитала Жіскета.

      – Безперечно! – відповів той і додав гордовито: – Я автор цієї містерії, панночки.

      – Справді? – вигукнули вражені дівчата.

      – Справді! – відповів поет, запишавшись. – Точніше, нас двоє: Жеан Маршан напиляв дощок і збудував сцену, а я написав цей твір. Мене звуть П’єр Гренгуар!

      Навряд чи сам автор «Сіда» вимовив би з більшою гордістю: «П’єр Корнель!»

      Читачі мали змогу помітити, що від СКАЧАТЬ