Драми. Улас Самчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ доби, у прихованих підтекстах проступають відомості про вихід у світ автобіографії «Червоний граф» О. Стенбока-Фермора, котрий, втративши після жовтневого перевороту засоби до існування, став шахтарем; про невдале родинне життя П. Негрі, яка на початку 1930-х років розлучилася зі своїм другим чоловіком – грузинським князем Сергієм Мдівані; зрештою, про вбивство Симона Петлюри 1926 року; отримання емігрантами паспортів Нансена тощо.

      Письменник вдається до літературного акту посилання на попередній текстуальний референт (мова про згадувану вже алюзію на роман «Біла мавпа» Дж. Голсуорсі), який передбачає наявність фонових знань у читача про цей літературний факт і викликає в нього відповідні асоціації. Алюзія служить певним «містком» до розуміння ідеї драми, який являє собою спосіб звернення думки реципієнта до глибинного смислу описаної в романі картини давньокитайського художника. Зрештою, інтелектуалізм проступає в тексті через «чуже слово» в сильній позиції. Цитата-заголовок і розлоге цитування книги «Червоний граф», яким відкривається драма, одразу підключають твір до інших джерел і визначають установку на сприйняття і розуміння авторського тексту під певним кутом. Цитування щоденного совєтського радіозвернення «Слухайте, слухайте! Говорить Москва!» у назві визначає тему твору. Її органічно доповнює «чуже слово» документального твору О. Стенбока-Фермора, маркуючи таким чином лейтмотивне звучання теми совєтської держави, її ідеології та аморальності щодо українців. Замикає композицію драми повторювана цитата «Слушайтє, слушайтє! Ґаваріт Масква!», що перебирає на себе функцію пуанта, збуджує увагу читача, вкотре наголошує на головному.

      В інтелектуальних діалогах персонажі драми демонструють свої знання історії революційних рухів, посилаються на твердження відомих осіб і переосмислюють їх (зокрема Ж. Ж. Дантона: «Не забудь тільки показати мою голову народові; такі голови не кожний день вдається побачити»), висловлюють своє ставлення до ідеологічних і політичних колізій доби, полемізують про смислове наповнення понять «кохання», «сила», «терор», «раса», «[комуністичний] рай» тощо. У словесних двобоях народжуються їхні судження, що дуже часто нагадують афоризми із суперечливою суттю: «…одної хвильки треба було, щоб стратить голову Лавуазьє, але багато ще віків пройде, поки народиться друга така голова», «Зміст, милий мій, у силі», «…всяка рушниця, яка не б’є просто в обличчя ворога, стріляє в тебе самого», «Змішаєм раси всі, зіллємо кров в одну ріку…», «Вітчиною нам стане ціла куля земна…» тощо.

      Немає сумніву, що У. Самчук, наповнивши твір гострими і напруженими дискусіями, викриває надзвичайну агресивність, насильство, жорстокість більшовицьких ідеалів, їхній згубний вплив на особистість і ворожість українству. Усі елементи драми покликані напружити реципієнта, змусити його співпереживати, перетворити на учасника дискусії, спонукають думати по-національному.

      За СКАЧАТЬ