Закоханий Бурундук та інші розбишацькі історії. Іван Андрусяк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – це мій однокласник і типу друг. Колись ми з ним увесь час билися – точніше він мене щоперерви діставав, за винятком хіба тих днів, коли в нас бувала якась контрольна і її треба було в мене списати – тоді мусив піддобрюватися. Та контрольні бувають не так і часто, а бажання вивищитися в Іванюка виникало постійно, бо в мене ніяк не виходило дати йому здачі. Як не старався, що не вигадував – а не виходило, і край. І так тривало доти, доки я не спробував вигріти собі з яйця маленького чортика.[1] Тоді був великий скандал, мене навіть до директора тягали й батьків у школу викликали – одне слово, я на кілька днів став шкільною знаменитістю. Ото після цього якось так вийшло, що ми з Іванюком подружилися. Точніше, він перестав мене діставати й почав спілкуватися. Виходить це в нього трохи кумедно – ну, та хто як уміє…

      – Альо! Ти чо, заснув? – чую в слухавці.

      – Ще ні, – знову зітхаю. – Але можу заснути. Так що швидко кажи, чого тобі треба, доки хропіння не почув.

      – Та я тут вспомнив… Ти моїх предків по дорозі не встрічав?

      – Неандертальців, – питаю, – чи кроманьйонців?

      – Ну шо ти за чєловєк, Бурундук! Я до тебе дєло імєю, а ти понти ганяєш! Кажи: встрічав чи ні?

      – Та ніби ні.

      – От і добре. Як встрітиш, і вони спросять про контрольну з алгебри – то ми ще не знаємо оцінок. Ну, тіпа, вчителька ще не провірила.

      – Та гаразд, – знизую плечима. – А тобі це нащо?

      – Та надо.

      – І це все?! – роблю вигляд, що обурююся. – Хіба так чесно?

      Я заради тебе брехати мушу, а ти навіть не поясниш, навіщо.

      – Та надо, кажу! У п’ятницю діскач у школі, а тут мені три бали вліпили. А мене з трьома балами той… предки не пустять. Грозилися! А я там на одну дєвочку запав… Ну, вопшем, тіпа плани в мене, ніззя мені на діскач не йти, вона неправильно поймьот.

      – Ну-ну…

      – Та мені хотя би до четверга продержаться. Там папа у відрядження їде, а мама добра, вона й так відпустить. Я їй здєлаю шось хороше по дому, то вона відпустить. А папа казав, що ще раз оцінку нижче «шістки» принесу – капєц!

      – Кажеш, дискотека… – задумався я.

      – Ага. Ну ти поняв…

      – Гаразд. Домовилися.

      – І своїй мамі скажи! Чуєш, Бурундук? Шоб вона моїм не проболталась при случайній встрєчі.

      – Добре. А ти коли з тренування повертаєшся?

      – Як завжди, в шесть.

      – Зазирни до мене увечері. Поговорити треба. Може, і я з тобою на дискотеку піду.

      – Та ти шо! Ето інтіресно… – аж крізь слухавку чути, як він там від вуха до вуха либиться. – Зазирну. Замьотано! – І короткі гудки.

      Та-а-ак, ну й заінтригував я його!

      Я ж на дискотеки не ходжу – ні на шкільні, ані в місті. Нічого там цікавого немає… А якщо по правді сказати, то я танцювати не вмію. А ще гірше – не знаю, як себе в таких місцях поводити.

      Ні, якби вмів бодай танцювати – то це б іще було, СКАЧАТЬ