Крижане кохання ГУЛАГу. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      І Бажан був. Був, як усі. Бо хто ж хоче до ГУЛАГу? До того самого, до котрого по етапу зовсім несподівано невдовзі потрапить Геннадій Петрович.

      Бідний Гена… По факту так старатися все життя, бути благонадійним – аж навіть боятися подумати неправильно про Радянську владу… І тут… Життя – ще та штука.

* * *

      Що для нього було щастям? Чи було те щастя взагалі? Миті радості? Хвилини самовдоволення через добре складений рядок? Чи вічне копання в собі, в літерах-складах-реченнях своїх і чужих? Література. Будинок робітників цієї каторжної літератури, і річ не втому, що щось не так із нею: щось не так із робітниками. І не тому, що література в них погана. Бездоганна така собі українська література. З кров’ю вирощена на безкраїх просторах кріпацтва й щедрою рукою надана паном кріпакам (читай – громадянам). Мовляв: Постановляю, можна! Пишіть собі! Але ось так і отаке, і ні кроку… Чуєте? Ні кроку…

      На сторінках радянських літераторів Роліту та героїчна колись українська література набула неабиякої довершеності, вихолощеності, правильності…

      Бо все, що не підпадає радянському канону, – нещадно критикується на зібраннях тих літераторів, і наказують їм згори, під копірку, якими саме словами критикувати та які постанови ухвалити, аби, чого доброго, не вийшло такого собі другого Яновського. І потім протоколи цих усіх зборів письменницьких ретельно читають високопоставлені урядовці з червоним олівцем у стиснених пальцях, котрий нещадно править, закреслює, переінакшує… дає настанови на наступні зібрання. Покращує ідеологічний курс партії серед українського літераторства. Віщує.

      І тоді в тих письменників з’являється новий шедевр. Його уривки друкують, приміром, у «Радянському письменнику» (а то ж такий успіх, товариші!) і «Сталінське слово», звеличене в тому шедеврі, з новою силою гримотить на всю республіку!

      І міцніє «Союз нерушимый республик свободных», котрих «Сплотила навеки Великая Русь»[15] в обличчі України як правонаступниці Київської Русі, але хто ж про це заїкнеться тепер, їй Богу?

      За це того автора шедевру друкують багатотисячним накладом, його твори додають у шкільну програму, і він із усіма своїми клунками переселяється в Роліт.

      Олексій мріє власними руками підтримувати йому тяжкі й, до речі, єдині двері єдиного парадного нового, панського будинку Роліту. Олексій уже друкує на машинці свої вірші та мріє, мріє потрапити всередину. Стати причетним до цього світу шляхетних і славетних робітників літератури!

      Йому п’ятнадцять. І хоча він уже апелює таким ось слівцем, як «лубочність», він і гадки не має, що хоче з’єднати своє життя з підневільними системі, нещасними робітниками літератури…

* * *

      Сонце яскраво світило. Вже наступного дня Олексій прогулював тренування на футбольному стадіоні, сидячи сумирненько на лавочці й видивляючись в усі очі в той Роліт. Він уже дещо дізнався про Миколу Платоновича, СКАЧАТЬ