Щоденники 1913–1923 рр.. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ візника, ще раз чітко повторив свій наказ, якнайшвидше їхати звідси, тоді повернувся до чоловіка біля дверцят, узяв його руку нібито звичайним рухом, але нишком стис її в зап’ястку так, що чоловік із криком «Фіні!», – це був наказ і вираз болю водночас, – мало не підскочив і розтис пальці на клямці.

      – Вона вже йде! Вона вже йде! – загукали з усіх вікон, і до карети з будинку вибігла, трохи нахиливши голову й притримуючи руками ще не завершену зачіску, усміхнена дівчина.

      – Швидше! В карету! Періщить же! – загукала вона, схопивши Лімана за плечі й наблизившись до самого його обличчя. – Я Фіні, – тихо промовила вона потім і опустила руки вздовж його плечей.

      «Не так уже й погано до мене тут ставляться, – подумав Ліман і усміхнувся до дівчини. – Шкода, що я вже не юнак і не пускаюся в сумнівні пригоди».

      – Це, мабуть, непорозуміння, фройляйн, – сказав він і обернувся до карети, – я ані просив покликати вас, ані маю намір з вами їхати. – Вже сидячи в кареті, додав: – Ви більше не турбуйтеся.

      Але Фіні вже встигла поставити ногу на підніжку й, згорнувши руки на грудях, запитала:

      – Чому ви не хочете, щоб я порекомендувала вам квартиру?

      Стомившись від усіх цих набридань, Ліман, нахилившись із карети до дівчини, промовив:

      – Прошу вас, не затримуйте мене довше зі своїми марними запитаннями! Я їду в готель, та й годі. Заберіть ногу з підніжки, це небезпечно. Поганяйте, візнику!

      – Стійте! – вигукнула дівчина, й справді намагаючись ускочити до карети.

      Ліман, похитуючи головою, підвівся й заступив своєю кремезною постаттю весь вхід. Дівчина спробувала його відштовхнути, скориставшись головою й коліньми, карета захиталася на своїх благеньких пружинах, і Ліман мало не втратив рівновагу.

      – Чому ви не хочете взяти мене з собою? Чому ви не хочете взяти мене з собою? – раз у раз вигукувала дівчина.

      Певна річ, Ліману пощастило б відштовхнути цю, хоч і міцну, дівчину, не вдаючись до особливого насилля, якби не отой чоловік у сурдуті, який усе ще, так ніби Фіні його звільнила, тримався спокійно; та, побачивши, що Фіні похитнулась, він одним стрибком підскочив, підтримав Фіні ззаду й, витримавши все ж таки досить м’який натиск Лімана, з усієї сили спробував підсадити дівчину в карету. Відчувши ззаду опору, вона таки проникла всередину, причинила за собою дверцята, що їх на додачу підштовхнули ще й знадвору, проказала, ніби сама до себе: «Ну ось», – і мимохідь поправила на собі спершу блузку, а тоді, вже ретельніше, й зачіску.

      – Це просто нечувано! – промовив Ліман, упавши на своє сидіння, до дівчини, що всілася навпроти.

      2 травня. Знову виникла нагальна потреба писати щоденник. Моя ненадійна голова, Ф., занепад у конторі, фізична неспроможність писати й внутрішня потреба в цьому.

      Валлі вийшла з наших дверей услід за своїм чоловіком, що їде завтра до Чорткова на військові збори. СКАЧАТЬ