Олена Теліга. Ростислав Коломиец
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Олена Теліга - Ростислав Коломиец страница 7
Название: Олена Теліга
Автор: Ростислав Коломиец
Издательство: OMIKO
Жанр: Биографии и Мемуары
Серия: Знамениті українці
isbn: 978-966-03-5098-4, 978-966-03-9105-5
isbn:
Це сталося не раптово і не саме по собі, цей період співпав з очікуванням любові, вона сама зізнавалася:
Розцвітають кущі жасміну,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну – чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?..
У грудні 1924 року на одному з таких українських концертів у Студентському домі сталася перша знаменна зустріч в її житті.
До вісімнадцятирічної дівчини наблизився високий, стрункий незнайомець і, зачарований її красою, не міг вимовити ані слова. Олена, переборюючи збентеження, запитала російською:
– Вы галичанин?
– Ні, я кубанець.
Після цієї розмови дівчина вже не забувалась і більше російською не розмовляла. Так Олена познайомилася зі ставним кубанським бандуристом, «людиною веселої, симпатичної вдачі», за словами керівника другої капели бандуристів Василя Ємця, де він був кобзарем, Михайлом Телігою. Михайло з друзями і залучили Олену до українського культурного життя.
Михайло був знатного козацького роду (його батько був отаманом станиці в Охтирці), ріс, уколисаний народними піснями і звичаями. Він вчився на кобзаря в українського бандуриста, актора, режисера, в майбутньому одного із засновників українського кіно Дмитра Байди-Суховія, а згодом вступив до заснованої на Кубані Першої школи бандуристів Василя Ємця, і став її солістом. Одночасно опановував і удосконалював українську мову.
Зберігся унікальний документ – спогади студентів Української господарської академії у Подєбрадах. Майже всі студенти були учасниками національно-визвольних змагань, і кожен з них описав якийсь з епізодів із свого недавнього минулого. Михайло згадував свої юнацькі роки в ессе «Як я став українцем»:
Мені було дуже боляче, що ми, козаки, нащадки запорожців, не пішли шляхом наших дідів-лицарів, а обернулись на якусь купу сміття, стали ганебною зброєю в руках московських посіпак…. Хоч мені було 15 років, я добре розбирався в ситуації національних питань тодішньої Російської імперії. Я почав гуртувати коло себе товариство. Почав читати їм українські книжки. Як умів, викликав у них любов до нашої мови, звичаїв. І треба сказати правду, що це було не тяжко робити. Усі мої товариші були козацькі діти і до них дуже легко було промовляти, треба було тільки їм нагадати, що ми – нащадки тих, які своїми грудьми обстоювали права українського народу впродовж довгих віків, як у тієї козацької дитини враз заговорила його козацька кров. А вже коли я грав думи, то було зовсім легко викликати, здавалося б, у самій зачерствілій душі відгомін на ту думу-плач. Отак я став свідомим і, нарешті, активним українцем… Я вже палав помстою до всіх і до всього, що як-небудь спричинялося до гноблення українського народу. Моя дитяча уява будувала плани визволення України з-під Московщини…
А ось він уже бере участь в українській СКАЧАТЬ