Щоденники 1910–1912 рр.. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ В тієї сліпої чи підсліпуватої дитини обоє очей були закриті окулярами, ліве, під досить випуклим скельцем, було округле, молочно-сіре й витрішкувате, а праве, затулене увігнутим скельцем, западало всередину. Щоб це скельце сиділо оптично правильно, довелося замість звичайної дужки, що заходить за вухо, придумати такий собі держачок, головку якого не можна було прикріпити інакше, ніж до вилиці, так що від скельця до щоки вів дротик, проходив крізь дірочку в щоці й закінчувався на кістці, а з кістки виступав другий дротик і зачіпався за вухо.

      Гадаю, це безсоння в мене тільки через те, що я пишу. Бо хоч як мало й погано я пишу, проте від цих невеличких потрясінь все ж таки стаю дуже чутливим і відчуваю – надто надвечір, а ще дужче вранці – подих, наближення отого великого, захопливого стану, в якому у мені прокидаються необмежені можливості, а потім не знаходжу спокою через суцільний гамір, який стоїть у мені і впоратися з яким я не маю часу. Кінець кінцем цей гамір виявляється всього лиш пригніченою, стримуваною гармонією, що, якби її випустити на волю, наповнила б мене всього, ба навіть розтягла б, а тоді наповнила б знов. Але нині цей стан тільки породжує в мені слабкі надії та завдає шкоди, позаяк моє єство не має досить снаги, щоб витримати теперішню плутанину; вдень мені допомагає видимий світ, ніч крає мене без перешкод. У такі хвилини я щоразу згадую про Париж, де під час облоги і згодом, аж до Комуни, населення північних та східних околиць, доти чуже парижанам, із місяця в місяць, просто-таки з години на годину, спиняючись і знов рушаючи, посувалося, немов годинникова стрілка, плетивом вуличок до центру Парижа.

      Моя розрада – і з нею я тепер і влягаюся спати – в тому, що я так довго не писав, що це писання, отже, у моєму теперішньому житті ще не встигло зайняти певного місця й через це – якщо бути, однак, достатньо мужнім – має хоча б тимчасово вдаватися.

      Сьогодні мене здолала така слабість, що я навіть розповів шефові про оту дитину. – Тепер я пригадую, що окуляри зі сну належали моїй матері, яка ввечері сидить поруч зі мною і, граючи в карти, не вельми привітно зиркає на мене поверх пенсне. Праве скельце того пенсне – не пам’ятаю, щоб досі я це помічав, – ближче до ока, ніж ліве.

      3 жовтня. Така сама ніч, тільки засинав іще важче. Коли поринаю в сон – відчуття болю, що прямовисно пронизує голову через перенісся згори вниз, наче ото задуже наморщиш чоло. Щоб стати якомога важчим – а так, здається мені, легше заснути, – я згорнув руки, поклавши долоні на плечі, й лежав, немов солдат із повною викладкою. Знову сила моїх снів, що пронизує свідомість іще до того, як я засну, не дала мені спати. Усвідомлення мого поетичного хисту ввечері й уранці не має меж. Я відчуваю себе розкутим до глибини єства і здатним добути з себе все, що схочу. Це провокування таких сил, яким потім не дають працювати, нагадує моє ставлення до Б. Тут також ті самі виливи, що, не діставши волі й завдаючи удару у відповідь, мусять самі себе знищити, одначе тут – і в цьому полягає різниця – йдеться про сили таємничіші СКАЧАТЬ