Пригоди «Сліпучого». Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ такий досвідчений представник виснажився вкрай і, повалений на землю, визнав, що трапилося щось нечуване: родина Симпсонів уперше зазнала поразки.

      IV. Є й на вовчика куля

      Минула якась хвилина, й «верховинцям» довелося упевнитися, що тут, у «Пеклі», ні на що не можна покластися.

      Не встиг ще Джо знову заволодіти своїми літавцями, аж раптом трапилося щось несподіване: усіх його ворогів, та ще й з кочегаром на додачу, ніби вітром здмухнуло: кинулися врозтіч так самісінько, як утікали перед тим вуличні дітлахи, угледівши Симпсонову ватагу. Певно, їхнє місце заступала якась ще можновладніша сила. Остовпілий Джо почув лише несамовиті вигуки втікачів:

      – Рибалки!

      – Рибальська банда!..

      Він і сам був не від того, щоб задати латати, але не встиг ще перепочити після останньої бійки й певен був, що ноги зрадять його. Фреда й Чарлі теж не дуже то кортіло здибатися з новим лихом, таким, що злякало навіть Симпсонівських урвиголів та хороброго кочегара, але вони не могли кинути товариша.

      Тим часом на пустирі засновигали якісь темні постаті. Одні з них наближалися до хлопців, решта припустила наздогін за Симпсонівськими втікачами, й незабаром зойк та лемент красномовно довів, що їм пощастило декого злапати. По хвилинці вони повернулися, волочачи за собою Червонька-Симпсона, який страшенно лаявся й гарчав, не пускаючи з рук пакунка з літавцями.

      Джо цікаво позирав на цю нову зграю харцизяк. Усі вони були парубки років на 17‒18, а то й на 23‒24. На всіх виразно лежало тавро волоцюзтва, а в багатьох обличчя були такі вже не гідні доброго слова, що аж мороз біг поза шкірою дивитися на їх.

      Двійко харцизяк міцно схопили Джо за обидві руки. Чарлі з Фредом теж зазнали долі бранців.

      – Гей ви! – гримнув владним голосом старший із Рибальської банди. – Ми тут розберемося по-свійськи. – У чому річ? Ти, червона мармизо, відповідай мені! Що ви тут витівали?

      – Нічого я не витівав, – захлипав Симпсон.

      – Так-то воно так, та не так! – Харцизький отаман повернув Червонька обличчям до ліхтаря.

      – Хто це тобі так пику розписав? – спитав він.

      Той кивнув головою в бік Джо, якого ту ж мить виштовхнули наперед.

      – Через що ви оце бучу збили?..

      – Через літавці, мої власні літавці! – сміливо й з притиском відмовив Джо. – Цей хлопчак хотів їх у мене забрати. Ось він ще й досі держить їх під пахвою!

      – А, он воно що. Він їх заграбастав?!.. Слухай сюди, ти – Червона кучмо! У нас тут красти заборонено. Ти завжди гарбаєш чуже добро.

      – Давай пакунка! Зараз мені!..

      Отаман загрозливо стис кулака. Симпсон, плакавши лютими слізьми, мусив таки віддати здобич.

      – А ти що там ховаєш? – кинув раптом отаман, обертаючись до Фреда й вихоплюючи йому з рук пакунка. – Ще літавці, га? Тут, як я бачу, ціла фабрика їх!.. – додав він, відбираючи пакунок у Чарлі. А тоді, промовив тоном безстороннього судді:

      – Тепер СКАЧАТЬ