Лесь Курбас. Ростислав Коломієць

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ справедливо, хіба що дещо категорично, відмітила допитливий дослідник театральної юності Курбаса Ірина Волицька, Лесь як митець формувався на спогляданні батьківської долі, категорично не сприймаючи її. І віденські театральні враження посіяли в його душі перші зерна любові й ненависті до старого українського театру. Я б не казав «ненависті», радше, відштовхування від практики епігонів театру корифеїв.

      Бургтеатр! Недарма ж бо цей театр називали другим університетом, я б назвав його театральним університетом. Таким він і став для українського студента, який тільки-но закінчив тернопільську гімназію. Тут український студент-гуманітарій міг побачити – й напевне побачив – постановки за шістьма п’єсами Вільяма Шекспіра, десятьма п’єсами Фридріха Шиллера, трьома п’єсами Йоганна Вольфганга фон Гете, п’ятьма п’єсами Франца Грільпарцера. У травні-червні 1908 року протягом десяти вечорів давався цикл вистав за п’єсами Шиллера. Не могла не вразити Леся сучасна європейська драматургія, не знайома українському театрові, зокрема драматургія Герхар-дта Гауптмана – «Затонулий дзвін», «Бобровий кожух», «Ганнеле», «Бідний Генріх» і Германа Зудермана – «Морітурі», «Троянди», «Бій метеликів»…

      Особливо вразила юного Курбаса драматургія Генріка Ібсена – «Ляльковий дім», «Стовпи суспільства», «Йун Габрієль Боркман», «Привиди», «Гедда Габлер», «Дика качка», «Жінка з моря». У березні 1908 року з нагоди 80-річчя від дня народження норвезького драматурга протягом семи вечорів було показано цикл ібсенівських вистав. Мине час, і Курбас звернеться до драматургії Ібсена, перекладаючи і ставлячи її, введе ці драматургічні перлини до українського сценічного простору.

      Порівнюючи гру українських акторів з австрійськими, німецькими, Лесь був вражений насамперед мистецтвом прем’єра Бургтеатру

      Йозефа Кайнца. Він бачив його у різноманітних ролях – Торквато Тассо в однойменній трагедії Гете, Леона у «Горе брехунові» Грільпар-цера, Марка Антонія у «Юлії Цезарі» Шекспіра, Мефістофеля у другій частині «Фауста», і визначив для себе те спільне, що було притаманне акторській манері майстра. Вразило його насамперед те, що батько німецького модернізму Герман Бар назве «видовищною духовністю». Тобто те, що Кайнц був одним з перших майстрів європейського театру, «творчі принципи якого значною мірою формували переконання Леся Курбаса в тому, що “театр завжди потребує якогось підкреслення, якихось котурнів, і тільки натуралістична школа позбавила його цих рис”. Пристрасне звернення до духовного світу героїв, байдуже, класичних чи сучасних, виявляло свою істинно театральну природу, де психологічні імпульси матеріалізувалися у підкреслено виразному сценічному жесті і слові…» Курбас не раз згадував ім’я Кайнца з його досконалою пластикою, виразним, гнучким тілом, коли ставив перед акторами свого театру завдання оволодіти пластичною культурою, виразити думку і почуття в жесті, у русі. Більше, у творчості Кайнца він знаходив наснагу для СКАЧАТЬ