Виховання почуттів. Гюстав Флобер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прибув звідтіля напередодні і, не маючи змоги затриматись у столиці, винагороджував себе тим, що вертався в провінцію найдальшою дорогою.

      Метушня вляглася; всі розташувалися по своїх місцях; дехто грівся, стоячи біля машини; труба з повільним ритмічним хрипом викидала султани чорного диму; мідні деталі судна сльозилися краплинами роси; палуба тремтіла від легкого внутрішнього двиготіння, а колеса, швидко обертаючись, били по воді.

      Річку облямовували пласкі піщані береги. Назустріч траплялися то плоти, що починали хитатися на хвилях од пароплава, то якийсь безвітрильний човен із чоловіком, котрий ловив рибу; невдовзі хисткий туман розсіявся, вигулькнуло сонце, пагорок, що височів на правім березі Сени, став мало-помалу нижчати, а на протилежному березі, ближче до річки, з'являвся другий.

      Його увінчували дерева, з-поміж яких манячіли низенькі будиночки з італійськими дахами у вигляді терас. Біля них видніли пообгороджувані новенькими парканами й залізними штахетами садки, що спускалися схилом, газони, теплиці, герань у вазах, симетрично розставлених по перилах, на які можна було зіпертися. Не одному з тих, хто милувався на чепурненькі, такі затишні притулки, хотілось би стати їхнім господарем, щоб прожити тут до кінця днів своїх із хорошим більярдом, човником та подругою чи якимось іншим об'єктом заповітних мрій. Задоволення, що відчували люди від своєї першої мандрівки по воді, схиляло до вияву сердечних почуттів. Витівники почали жартувати. Залунали пісні. Було весело. Подекуди задзвеніли чарки.

      Фредерік думав про кімнату, в якій він житиме, про план драми, про сюжети картин, про майбутні любовні захоплення. Він гадав, що щастя, на яке заслуговувала досконалість його душі, бариться. Він подумки декламував сумовиті вірші; нетерпляче походжав по палубі; дійшов до її кінця, де висів дзвін, і там, серед пасажирів та матросів, помітив пана, котрий залицявся до якоїсь селянки; говорячи їй компліменти, він крутив у руках золотого хрестика, що висів у неї на грудях. То був років сорока кучерявий веселун. Його могутню постать щільно облягала чорна оксамитова куртка, два смарагди ряхтіли на манжетах батистової сорочки, а широкі білі панталони звисали на якісь незвичайні червоні юхтові чоботи із синіми візерунками.

      Його не бентежила Фредерікова присутність. Він кілька разів повертався до нього й підморгував, ніби закликаючи до розмови; потім почастував сигарами всіх, що стояли довкола. Проте, видно, нудьгуючи в тій компанії, він одійшов. Фредерік попрямував слідом за ним.

      Спершу розмова точилася про різні Гатунки тютюну, а далі цілком природно перейшла на жінок. Добродій у червоних чоботях дав молодикові кілька порад; він висловлював різні теорії, розповідав анекдоти, покликався на власний досвід і всю ту розтлінну мову провадив батьківським тоном, воднораз і простодушним, і забавним.

      Він видавав себе за республіканця; багато мандрував, був знайомий із закулісним життям театрів, ресторанів, газет і всіма знаменитими артистами, яких фамільярно називав на ім'я; Фредерік невдовзі поділився з ним своїми планами; він схвалив їх.

      Але СКАЧАТЬ