Консуело. Жорж Санд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Я зараз страшенно слаба й погано вас слухала, але зрозуміла все. Так, я прекрасно вас зрозуміла. Дайте мені ніч на роздуми, дайте мені прийти до тями! А завтра, так… завтра я вам відповім одверто.

      – Завтра! О люба Консуело! Та це ж ціла вічність! Але я готовий скоритись, якщо ви дозволите мені сподіватися, що принаймні ваша дружба…

      – Так! так! Ви можете сподіватися, – дивним тоном відповіла Консуело, виходячи на берег. – Але не йдіть за мною, – додала вона, владним жестом указуючи йому на гондолу, – інакше вам уже ні на що буде сподіватися.

      Сором і обурення повернули їй сили, але то було нервове, гарячкове піднесення, що вилилося, коли вона стала підніматися сходами, в якийсь страшний, уїдливий сміх.

      – Ви дуже веселі, Консуело! – почувся в темряві голос, при звуку якого вона ледь не знепритомніла. – Вітаю вас із таким веселим настроєм!

      – О так! – скрикнула вона, із силою схопивши Андзолето за руку й швидко піднімаючись із ним до себе в кімнату. – Дякую тобі, Андзолето, ти маєш рацію, вітаючи мене: я дійсно весела, так, так, безмірно весела!

      Андзолето, очікуючи її, вже встиг засвітити лампу; і коли блакитнувате світло впало на їхні змучені обличчя, вони злякалися одне одного.

      – Ми дуже щасливі, чи не так, Андзолето? – різко сказала вона, гірко посміхнувшись, і сльози так і потекли в неї з очей. – Скажи, що ти думаєш про наше щастя?

      – Я думаю, Консуело, – відповів він із сумною посмішкою, хоча очі його при цьому залишалися сухими, – що нам було не дуже легко на нього погодитись, але що зрештою ми з ним звикнемося.

      – Мені здається, ти чудово звикся з будуаром Корилли.

      – А ти, я бачу, зовсім освоїлася з гондолою пана графа.

      – Пана графа? Тобі, виходить, було відомо, Андзолето, що граф хоче зробити мене своєю коханкою?

      – І щоб не заважати тобі, моя мила, я скромно відійшов.

      – Ах, ти знав це? І вибрав цей момент, щоб мене кинути?

      – Хіба я недобре вчинив? Хіба ти незадоволена своєю долею? Граф – чудовий коханець! Куди ж було суперничати з ним нещасному, проваленому дебютантові!

      – Порпора мав рацію: ви негідник! Ідіть звідси! Ви не варті того, щоб я перед вами виправдовувалась, і, мені здається, я була б ображена вашим жалем. Чуєте? Ідіть! Але, ідучи, знайте, що ви можете дебютувати у Венеції й навіть повернутися з Кориллою до Сан-Самуеле: ніколи дочка моєї матері не з'явиться більше в цьому мерзенному балагані, що величається театром!..

      – Виходить, дочка вашої матері, циганки, збирається зображувати знатну даму на віллі Дзустіньяні, на березі Бренти[91]? Що ж, це блискуче майбутнє, і я дуже радий за вас!

      – О, моя люба матінко! – скрикнула Консуело, кидаючись на коліна біля свого ліжка й ховаючи лице в ковдру, яка свого часу слугувала смертним покривалом циганці.

      Андзолето СКАЧАТЬ