Мартін Іден. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шхуну, що має пливти в далекі краї шукати закопаного скарбу. Думає найнятися на неї, коли тільки доти вистачить грошей.

      – Якби він узявся за розум, я б йому дав роботу, їздив би з візком, – сказав містер Хігінботем холодно. – Том пішов од мене.

      Дружина глянула на нього запитливо й стурбовано.

      – Сьогодні ввечері. Пішов до Карутерів. Ті плататимуть більше, ніж я можу.

      – Я ж казала тобі, – вигукнула жінка. – Йому таки слід було більше платити.

      – Слухай, стара! – люто гримнув Хігінботем. – Тисячу разів казав тобі – не пхай носа до моїх справ. Кажу це тобі востаннє.

      – Та мені байдуже, – промимрила вона, – але Том порядний хлопець.

      Чоловік пронизливо глянув на неї. Це було нечуване зухвальство.

      – Якби твій братик не був такий ледацюга, він міг би їздити возом, – буркнув.

      – Він же платить тобі за харчі й квартиру, – відказала жінка. – Зрештою, Мартін мій брат, і поки він нічого тобі не винен, ти не маєш ніякого права чіплятися до нього. У мене теж можуть бути якісь почуття, дарма що я прожила з тобою сім років.

      – Ти сказала йому, що коли він читатиме ночами, то хай доплачує за газ? – спитав він.

      Місіс Хігінботем нічого не відповіла. Бунт її ущух, дух зів'яв у стомленому тілі. А чоловік тріумфував. Він узяв гору. Очі його зловтішно поблискували, вуха з радістю вловлювали її хрипке дихання. Приємно було отак розчавлювати її, і тепер це давалося йому легко, не так, як у перші роки їхнього подружнього життя, бо ціла купа дітей та його безнастанні причіпки висмоктали з неї всі сили.

      – Ну, то скажеш завтра, – промовив Хігінботем. – А тепер, поки я не забув, от що. Пошлеш по Мерієн, хай вона завтра догляне дітей. Раз Том пішов, доведеться мені самому їхати по крам, а ти торгуватимеш замість мене.

      – Та мені ж треба завтра прати, – насмілилася заперечити жінка.

      – Встанеш раніш і все зробиш. Я виїду аж о десятій. Він сердито зашарудів газетою і знову став читати.

      Розділ IV

      Мартін Іден, усе ще збурений сутичкою з зятем, намацав дорогу в темному коридорі й увійшов до своєї кімнати, крихітної комірчини, де насилу вміщалися ліжко, умивальник і стілець. Містер Хігінботем занадто скупий, щоб наймати служницю, коли з усім могла впоратись його дружина. До того ж вільна кімната служниці давала йому змогу держати не одного пожильця, а двох. Мартін поклав Суінберна й Браунінга на стілець, скинув піджака і сів на ліжко. Старі пружини застогнали під ним, та він не помітив цього. Почав роззуватись, але зненацька погляд його впав на білу стіну, посмужену темними патьоками від дощу, бо дах протікав. На цьому брудному тлі почали виникати й танути захватні видива. Він забув про свої черевики і довго дивився на стіну, нарешті, губи його ворухнулись, і він прошепотів: «Рут!» «Рут!» Мартін ніколи не думав, що простий звук може бути такий прекрасний. Це ім'я тішило йому слух, і, повторюючи його безліч разів, він аж п'янів. «Рут!» Це був талісман, чарівне слово, яким творять закляття. Вимовляючи його, він щоразу СКАЧАТЬ