.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ні на Польщу, ні на Москву. Політика його має бути лівою, і дуже бажана була б участь у ньому українських соціалістів». Після цього українці відбули другу нараду, на якій узгодили свої умови входження до складу гетьманського кабінету уряду. Ці умови були передані Ґренеру наступного дня, тобто 3 травня. Підсумовуючи, дослідник справедливо вказав на чи то вроджену, чи то набуту шизофренію націонал-соціалістів: вони «не хотіли вести переговори безпосередньо з гетьманом, якого самі ж погоджувалися визнати президентом української республіки, а воліли вирішити це питання за допомогою німців, проти втручання яких у внутрішні справи України самі ж протестували… Обравши арбітром для переговорів німецьку військову владу», вони «намагалися довести, що тільки вони є представниками всієї української народності, тобто монополізувати право презентувати інтереси всього українського народу».[66]

      Згадана резолюція зафіксувала черговий фундаментальний розкол всередині національної політичної, в т. ч. масонської верхівки. Одна її частина, назвемо їх «державниками» (зокрема, Сергій Маркотун, Микола Василенко, Федір Штейнгель та інші), виходячи з принципових міркувань, пішла за Скоропадським. Друга її частина, таке собі «болото», продовжувала принципово коливатися між підтримкою ліберально-авторитарного, державницького курсу на розбудову поки що нелегітимної, але правової Української Держави та підтримкою відновлення націонал-соціалістичної, охлократичної, нелегітимної та неправової УНР (йдеться насамперед про Андрія Левицького, Андрія Ніковського, Симона Петлюру, Сергія Шелухіна, які, за відомим сучасним українським дослідником В. Савченком, «вже мали план створити альтернативну Велику ложу України»)[67]. Мав місце й третій, чисто соціалістичний підхід. Як пригадував сам Скоропадський, за декілька днів після проголошення гетьманства до нього на прийом з'явилася представницька делегація збанкрутілих «об'єднаних українських партій», які мало кого представляли в реальності. Ці добродії заявили, що «готові підтримувати» нового керівника держави за умови, по-перше, що він «ясно висловить» своє ставлення до інституту гетьманства, тобто дасть відповідь на запитання, що собою являє персона гетьмана – «президента республіки або щось більше». По-друге, перед Скоропадським висунули вимогу точно визначити термін скликання Сойму як Установчих зборів.

      Сувора влада.

      Видатний український історик о. Т. Горникевич, який ретельно опрацював документи, що зберігаються в німецьких архівах, встановив, що українські націонал-соціалісти, серед яких були практично відсутні фахівці в будь-якій ділянці державного управління, виставили гетьманові ще й такі умови входження до його уряду: ухвалення конституції, розробленої УЦР, надання більшості місць у новому уряді представникам українських націонал-соціалістичних політичних партій, передачу портфелів прем'єра, міністра закордонних справ, землеробства, освіти соціалістамСКАЧАТЬ