Менсфілд-парк. Джейн Остин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Норріс, коли Фанні вийшла з кімнати. – Після всього, що я говорила їй дорогою, я гадала, вона поведеться краще; я пояснила їй, як багато залежить від враження, яке вона справить при першому знайомстві. Мені дуже хотілося б, щоб вона не була такою похмурою, як її бідна матінка; та будемо до неї поблажливі, зрештою, вона ще зовсім дитя; не можна ж її звинувачувати, що вона сумує за рідною домівкою, – хоч який, та все ж то був її дім; і вона ще не може зрозуміти, яка щаслива зміна сталася в її житті; але, звичайно, всьому є своя межа.

      Проте збігло набагато більше часу, ніж сподівалася місіс Норріс, перш ніж Фанні звикла до Менсфілд-парку і розлуки з усім, що було їй дороге. Вона мала надто чутливу душу – і надто відчувала, як мало розуміють її ті, хто був тепер поряд з нею. Ніхто не виявляв до неї зловмисної жорстокості, але ніхто й не полишав заради неї своїх справ.

      Наступного дня дівчаток звільнили від занять, щоб вони могли краще познайомитись зі своєю кузиною і чимось її розважити; але цей день не став початком їхньої дружби. Обидві міс Бертрам розчарувалися в дівчинці, дізнавшись, що в неї всього лише дві стрічки і що вона ніколи не вчила французької; а побачивши, що її не вражає майстерність, з якою вони зіграли для неї дует на фортепіано, вона зо всім стала їм нецікавою – і, тицьнувши їй кілька своїх іграшок, які полюбляли найменше, дівчата залишили її саму і взялися до своєї улюбленої забавки: стали робити паперові квіти, тобто переводити нінащо золотий папір.

      І поруч із кузинами, і в класній кімнаті, і у вітальні, і в парку – усюди Фанні відчувала себе покинутою, всього полохалася, усюди і в усіх вбачала щось загрозливе. Вона боялася мовчання леді Бертрам і суворого погляду сера Томаса, а напучування місіс Норріс навіювали на неї жах. Її старші кузини дошкуляли їй зауваженнями щодо її малого зросту і сором’язливості; міс Лі дивувалася з її невігластва, а служниць смішив її одяг; і до цих прикрощів додавалася ще й гіркота розлуки з братами та сестрами, для кого вона була і подругою, і вчителькою, і нянькою; і її мале серденько стискалося в болючій журбі.

      Велична розкіш будинку захоплювала її, але не могла звеселити. Кімнати були завеликі, щоб вона могла почуватися в них вільно; хоч би до чого вона торкалася, їй ставало лячно, щоб, бува, чогось не розбити, не поламати; вона ходила по домі тихенько, завжди немовби чимось перестрашена, і дуже часто тікала до своєї кімнати, щоб виплакатися на самоті; і ця дівчинка – про яку вечорами, коли вона йшла спати, говорили, що вона, здається, справді розуміє, як їй пощастило, – щовечора плакала у ліжку.

      Так минув тиждень, і з її скромної, непоказної поведінки неможливо було щось запідозрити, поки одного ранку її кузен Едмунд, молодший із двох синів, не побачив, що вона гірко плаче на сходах.

      – Люба моя кузино, – сказав він з усією делікатністю, що була притаманна його благородній вдачі. – Що сталося?

      І, сівши з нею поруч на сходинці, він намагався побороти її знічення, викликане тим, СКАЧАТЬ