Южное солнце-6. Квартирник, или Дом солидарности. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

      Уходят люди, уходят,

      Не прощаясь,

      Нет слов для них:

      «Прости, прощай!»

      Врачи, как листья, опадают,

      Усталость им не превозмочь,

      Какая жалость… Прости!

      Родные взаперти.

      Век атомный, век непокоя,

      Горят леса и даже снова

      Огни к Чернобылю

      Подходят,

      Как страха языки.

      И в поднебесие уносят —

      Как бусы Бога и монисто,

      Как повернуть назад все просят.

      Какая доля обожгла?!

      Прости! Дай жизни!..»

      Козаки', козаки', козаки',

      раз два три, раз два три, ой єси,

      переправи, перешкоди

      і коні в пилюці,

      піт струменить під сірою попоною.

      Земля кочівна рідненька,

      Козаки' – в похід,

      юний і вічнозелений,

      козаки', козаки', раз, два, три,

      ой єси,

      сила духу, як в сотах медових!

      Тихо так підійшла,

      степом нас обняла,

      відігріла і благословила,

      земля кочівна рідненька,

      рідная країно —

      Україно, моя Україно!

      Ми пройшли з отаманами

      галопом по степу,

      розгубивши сенс вічних канонів.

      Переправи, перешкоди і коні

      в пилюці, піт струменить

      під сірою попоною.

      Життя зависло на денці,

      зріє, вирує,

      немов смерч пронесеться лавиною,

      крутить вітер від сонця

      захоплений світлом,

      а струмків зріє нова сила.

      Тихо так підійшла,

      степом нас обняла,

      відігріла і благословила.

      Земля кочівна рідненька,

      рідна країно —

      Україно, моя Україно!