Іван Самойлович. С. Лунiн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ завоювань та погодитися на довоєнні кордони. Утрачено було й можливість перемогти Річ Посполиту. Наприкінці 1660 р. армія Василя Шереметьева була вщент розгромлена під Чудновом (у сучасній Житомирській області), після чого Росія ризикувала втратити всі свої здобутки на обох берегах Дніпра. Як відомо, зрештою це призвело до Андрусівського перемир'я 1667 p., яке закріпило розподіл України на російську й польську частини. Москві навіть довелося погодитися на повернення Києва королю (ця умова, втім, лишилася на папері).

      Усі вищезгадані події визначали суперечливу політику всіх українських гетьманів того часу. Першим змінити таке становище намагався Богдан Хмельницький, який в останній рік життя прагнув створити союз із Швецією й балканськими князівствами (Трансільванією, Молдовою, Валахією) проти Росії й Польщі, але зазнав невдачі. Іван Виговський у 1658 р., за інших обставин, уклав із Річчю Посполитою (до якої завжди був схильний) Гадяцький договір і виступив разом з поляками й кримськими татарами проти царя, що призвело до поразки росіян у битві під Конотопом улітку 1659 р. Дворянська кіннота зазнала дуже тяжких утрат (на думку С. М. Соловйова), але внаслідок того що в Україні вирувала громадянська війна (на боці Москви билися козацькі провідники Мартин Пушкар, Іван Богун та Іван Сірко), ніякої користі Виговський з цього не мав і незабаром був змушений відмовитися від влади. У 1658—1660 pp. стався розкол України, не так географічний, як суспільно-політичний – залежно від орієнтації на Росію чи проти неї, що досить швидко, відповідно до географії, перетворився на поділ на Лівобережну й Правобережну Україну. Син славного батька, Юрій Хмельницький, у 1660 р. перейшов на бік поляків і уклав з ними Слободищенський договір, що спричинився до згаданої поразки російської армії під Чудновом. На початку 1663 р. гетьман зрікся влади, передавши булаву Павлові Тетері, якого в 1665 р. змінив Петро Дорошенко.

      На Лівобережжі, яке залишилося під владою царя, наказним гетьманом (виконувачем обов'язків) став Яким Сомко, шурин Богдана Хмельницького, який три роки боровся за владу з іншим козацьким вождем, Василем Золотаренком. Скінчилася ця історія в червні 1663 р. на чорній (тобто загальновійськовій) раді в Ніжині – тій самій, котру Пантелеймон Куліш описав у відомому романі. Гетьманом, через інтриги й доноси, обрали запорозького кошового Івана Брюховецького, а Сомка й Золотаренка стратили.

      Політичне протистояння супроводжувалося й церковним. Як відомо, православна Україна тоді перебувала під омофором константинопольського патріарха, а ідея набуття підданства московського викликала спротив більшості архієреїв. Розкол України заплутав і без того складні церковні справи. Київський митрополит Діонісій Балабан підтримав Івана Виговського й розірвав відносини з Москвою. Після його смерті в 1663 р. з'явилися відразу два митрополити – Антоній Вінницький, підтриманий поляками, та Йосип Нелюбович-Тукальський, однодумець гетьмана Дорошенка. Натомість Росія, яка володіла Києвом і Лівобережжям, СКАЧАТЬ