Яса. Том 1. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ силу. Вона грала в м’язах, бо завжди щось м’яв, ламав у руках, йому хотілося ламати, хотілося крутості, змаги, а це свідчило, що старість ще не настала. Він не любив нічого усталеного, улагодженого, його душа прагла руху, бою, лету. Любив змагу, проте відверту, без підступів, йшов їй назустріч, наперед спиваючи серцем і м’язами її шаленство. Вночі йому снилися коні й чомусь часто снилася погоня, од якої втікав, яка кудись заманювала, з якою потім рубався в лютому герці.

      Зараз він вдихав туге повітря, вдихав плавні з їх весняним клекотом води, з туманом, першими порухами зела, вдихав життя. Весна його хвилювала завжди, надто весна в плавнях, він чомусь подумав, що зіп’є її всю. Це не були сутяжність і скаредність старості (либонь, саме тому й почувався гарно), він не збирався тягнути з життя насолоду чи ощаджувати й спивати по краплі, просто це був світлий порух серця. Такі порухи нині навідували його не часто. Сірко подумав, що недавня раптова кволість – звичайна весняна млявість, підкорення весні, її ще приспаній, не розбурханій силі. А може, й зовсім інше, може, йому хотілося ухилитися від осоружного дня. Відав – не ухилиться. Мислено збирав себе на силі й спокої. Пересівав думкою слова, які почує сьогодні, намагався наперед струїти їх гіркоту, аби потім у розмові не обпалити душу, й почував, що не може перемогти себе. Що кривди, неправди проступають, як кров крізь перев’язь на рані. Мабуть, подумав, треба піти до церкви та дослухати утреню. Зм’якшити серце молитвою, порадитись з Богом. Хоч увечері поклав – до утрені не йти, не прихиляти себе до сумирності; до того ж не хотів дочасу зустрітися з послами. Тому й сказав паламареві, аби не будив.

      Вертався не в крайню хвіртку, а в сусідню – всіх їх прорубано до води вісім, – ступив у неї в ту мить, коли з крайньої із рушником у руках вийшов Лаврін Перехрест. Трохи присоромлений тим, що проспав кошового, джура шукав його. Проте шукав не шпарко. Ліниво потягувався, розглядався, його високе, присипане гривою хвилястого чуба чоло ясніло спокоєм, по губах проковзувала усмішка. Він пив весну на повні груди, для нього вона вже була теплою; груди йому гріла надія – близька й далека. Кошовий хотів погукати Лавріна, та в останню мить передумав. Дивився на запозіханого джуру, посміхався. Хотів відгадати: повернеться Лаврін досипляти чи побіжить по березі шукати його.

      Лаврін не повертався до куреня і не пішов берегом. Стояв, приклавши долоню до чола, дивився на червоне сонце. Воно мовби заворожило козака. Кошовий подумав, що Перехрест стоятиме отако довго. Чудний трохи його джура. Адже ж ріс на біді та воді, все дитинство перетолочене, обвішане старцівськими торбами. Матері майже не пам’ятав, батька – теж, он і дядько Мокій Сироватка вдачі зовсім іншої: де пролетить вітром, а де проповзе на череві, де одгризеться, а де одлеститься. Привіз його Сироватка десь із польської сторони з ляським католицьким хрестиком на шиї (через те й Перехрест, про всяк випадок хрестили ще раз – у православну віру), лазило в густому диму попід лавами в шинках, мішало в казанах СКАЧАТЬ