Раніше ніж їх повісять. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

      Вест захитав головою.

      – Змагання з нахабства, невігластва й марнотратства. А що там у тебе? Як життя в таборі?

      – Нам не так уже й кепсько ведеться. А от деяких рекрутів мені шкода. Вони не придатні до бою. Я чув, двоє старших померли вчора вночі від застуди.

      – Буває. Просто сподіваймося, що їх закопають глибоко й на віддалі від нас усіх. – Вест бачив, що здоровань вважає його безсердечним, але такі вже були справи. Мало хто з померлих у Гуркулі загинув у бою. Нещасні випадки, хвороби, маленькі ранки, що почали гнити. Цього починаєш очікувати. З таким кепським спорядженням, як у деяких рекрутів? Та вони щодня когось ховатимуть.

      – Тобі нічого не треба?

      – Дещо треба. Мій кінь утратив у цій багнюці підкову, і я спробував знайти когось, хто підкує його заново. – Джеленгорм розвів руками. – Може, я й помиляюсь, але мені здається, що на весь табір немає жодного коваля.

      Вест витріщився на нього.

      – Жоднісінького?

      – Я не зміг відшукати жодного. Є кузні, ковадла, молоти та все інше, але… працювати з ними нема кому. Я поговорив з одним із квартирмейстерів. Він сказав, що генерал Полдер відмовився відпускати своїх ковалів, і генерал Крой теж, тому, ну… – тут Джеленгорм знизав плечима, – у нас жодного коваля.

      – І ніхто не додумався перевірити?

      – А хто б додумався?

      Вест відчув, як знайомий головний біль смикає ззаду його очі. Стрілам потрібні наконечники, клинки потрібно гострити, обладунки, сідла та вози, якими возять припаси, ламаються й потребують ремонту. Армія без ковалів лише трохи краща за армію без зброї. А вони в замерзлій місцевості, за багато миль від найближчого поселення. Втім, може…

      – Дорогою ми проминули виправну колонію.

      Джеленгорм примружився, намагаючись згадати.

      – Так, здається, ливарню. Я бачив дим над деревами…

      – Там неодмінно є люди, що вправно працюють із металом.

      Здоровань підняв брови.

      – Злочинці, що працюють із металом.

      – Я погоджуся на все, що ми зможемо роздобути. Сьогодні твоєму коневі бракує підкови, а завтра нам, можливо, нічим буде битися! Збери десяток людей і віз. Ми поїдемо негайно.