Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

      Догоряли свічки на люстрах, до дзеркальної зали заглянув швейцар.

      – Ми зараз підемо, – сказав йому Костомаров, і в тоні цієї короткої фрази вчув Гулак старечу втому свого колишнього друга та й полегшу від того, що їхня зустріч закінчується і не треба буде надто глибоко заходити у спогади і неминуче стати на очну ставку – колишню і нинішню, навіщо розвереджувати душі? – Ти завтра поїдеш у Мцхету?

      – Поїду, – сказав Гулак і подумав, що більше вони ніколи не зустрінуться – ні завтра, ні за рік, – востаннє перехрестилися їхні дороги.

      – Тобі стане дивно, – Костомаров хотів закінчити розмову про Аліну. – На попередньому археологічному з'їзді в Києві я випадково дізнався від знайомого Аліни етнографа Павла Чубинського, що вона повдовіла і гостює тепер у своєї дочки на Фундуклеївській. Ми зустрілися. Потім, у Петербурзі, я захворів на тиф. Аліна приїхала до мене, врятувала мені життя. Ми з нею взяли шлюб.

      – Мені не дивно. Я радий за вас.

      – Ти одружений?

      – Так… Із знайомою твоєї Аліни. Але не треба про це. Ходім.

      Вони разом підвелися й довго стояли один супроти одного, швейцар терпляче ждав. Їх розділяла широченна площина стола, і перебували вони в зовсім інших світах, інших часових вимірах, в інших сферах діяльності, бажань, поглядів і були безмінно чужі.

      – Тяжкі часи настали після вбивства царя, – Костомаров хотів якось завершити сьогоднішню розмову. – Треба перемовчати лиху годину, а так жаль кожної дрібки часу. Мало залишилося, мало… Втішаю себе хіба лиш тим, що моє власне спустошення від старості збігається із старечою спустошеністю імперії. Сумно, але факт…

      – А може, саме тепер найгарячіша пора до праці… – відказав Гулак і, згадавши свою вранішню зустріч із кінто Гіві, додав: – Нині за роботу беруться всі. Треба заповнювати ділом час умирання, борги сплачувати…

      Вийшли в коридор, тут було зовсім темно, швейцар узяв під руку Костомарова, щоб повести його в спальну кімнату, і прочинив двері до виходу – для Гулака. На подвір'ї світили два ліхтарі.

      Не бачили один одного й не чули. У тьмавій тиші тихо розійшлися.

      Частина друга

      Вересень, 1881, Тифліс. Ніч

      Пора була вже пізня. На Головінському проспекті тихо шурхотіло опале листя, теплий вітерець ледь дихав із протягів бічних вулиць, серпик місяця повис над Сололакським гребенем, і від його примарного світла вирізнялася зубчастими контурами СКАЧАТЬ