Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж. P.W. Singer

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ створеному для любителів відеоігор. Усупереч журналістській практиці, саме ці аматорські фото заповнили перші шпальти газет наступного дня.

      Звісно, коли ця мережа репортерів-аматорів розповідала про атаки в Мумбаї, вона також поширювала всі хибні чутки, що, як ми тепер знаємо, супроводжують такі події. Траплялися й фейкові повідомлення про неіснуючі атаки, що призводило до нової хвилі вигадок. На противагу виникли інші спільноти, що просіювали дані; мережі онлайн-аналітиків, які відділяли факти від фантазій.

      Невдовзі (з часом це перетвориться на норму) мумбайські атаки отримали власну сторінку у «Вікіпедії» – приблизно через чотири години після перших пострілів. Десятки добровільних редакторів додавали щось своє, обговорюючи все: від серйозних тверджень про підтримку ззовні (ходили чутки про причетність пакистанського уряду) до заплутаних питань, що стосувалися формулювання («мусульманські ополченці» чи «мусульманські терористи»?). Загалом, перш ніж останнього терориста загнали в кут та застрелили, статтю у «Вікіпедії» відредагували понад 1800 разів.

      У гру вступив іще один важливий новий інструмент. У 2005 році запустили Google Maps. Нова технологія давала можливість людям, розкиданим по всьому світу, визначати та передавати точні координати – раніше цю здатність мали лише найліпше оснащені військові. Місце кожного вибуху бомби та перестрілки наносили на мапу майже одразу після повідомлення про них. Це неочікувано дозволило не лише відстежувати останні новини, але й створювати історію операцій. Тепер можна було простежити, де терористи зійшли зі своїх човнів, де здетонувала перша бомба і де відбулася кожна перестрілка. Згодом Google Maps навіть покажуть місця поховань жертв.

      Відтепер будь-хто у світі отримав нагоду моніторити битву в реальному часі. Це могли робити навіть люди, які відряджали нападників. За деякими повідомленнями, сидячи в контрольній кімнаті в Карачі, Пакистан, організатори акції підтримували телефонний контакт з терористами на місцях, скеровуючи їх від цілі до цілі. Замість покладатися на якусь таємну розвідмережу щодо оновлення даних вони могли відстежувати платформи соцмереж. Так само як твіт про можливий вибух застерігав громадян триматися подалі, бойовикам він допомагав передбачати фокус уваги та шляхи аварійно-рятувальних служб.

      Урешті-решт, онлайн-натовп почав це усвідомлювати і закликав інших припинити обговорювати пересування індійських сил безпеки. Деякі взяли на себе роль поліції новин. В одному поширеному повідомленні йшлося: «Індійський уряд просить негайно припинити живі оновлення Twitter з Мумбаї. Будь ласка, припиніть твітити ВСІ живі ОНОВЛЕННЯ». Насправді ж індійський уряд про таке не просив – це була фейкова новина. Інші почали відбиватися єдиним відомим способом, засипаючи терористів твітами. «Здохни, здохни, здохни, якщо ти це читаєш», – йшлося в одному.

      Онлайн-активність також породила новий тип координації під час надзвичайних СКАЧАТЬ