Ротонда душогубців. Тодось Осьмачка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і віддав Сачкові фотографію, і звелів її почепити у себе в хаті. І фотографія ця у їх і досі висить…

      – А навіщо ж то ти фотографію таку зробив та ще й звелів її почепити? – знов байдужим і глухим голосом спитався Сталін.

      – А це для колективного терору я так зробив.

      – Добре, сідай!

      Той сів і, витягши хусточку, утер чоло і, подивившись на правий гурт військових, що тримали на столах рушниці, справлені уже на його, відвернувся і втупив очі поперед себе, але, мабуть, не бачив уже там нічого, хоч і сидів непорушно і мав вигляд уважного і того, що слухає.

      – Миколаю Лигоровичу, коли ви записали цю історію в оперативний щоденник?..

      – Півтора року тому… Тоді ж було і з'ясовано, чи це справді було так.

      – І що ж?

      – Так, правда… Та він би вам розповів ще й не таке.

      – Добре… Але я невеликий охотник багато слухати ще й того самого оповідача. Я люблю різноманітність… Краще мені ось інший розповість щось цікавого… Ану… у… у…

      Протягши останній склад і потім зупинившися, став дивитися екзаменатор у список. І час ішов, здавалося, страшно довго. І зала була мовчазна, неначе осередок піскової пустелі вночі або неначе кладовище зимою морозної та видної ночі, коли чорнота хрестів бовваніє плямами з кудлів намерзлого снігу.

      – Мотузка?

      – Так і єсть… Я тут… Може, ближче підійти?..

      Аж із самого залу обізвався голос. І там уже стояла височенька і стрункенька постать і напружено, і допитливо, і мовчки ждала, і їй відповіли:

      – Стій там… яким фахом ти жив до сьогоднішнього вечора?

      – Катом.

      – Де?

      – У Москві, в Бутирці.

      – Українець?

      – Так і єсть.

      – Який у тебе був перший учинок, що викликав до тебе довіру Миколи Лигоровича?..

      – Учинок?.. Гм… Ніякий. Я у селі Вірливці, на Україні, убив тільки колишнього царського поліцая. Він до революції служив у кінній поліції… І разом з ним убив його жінку і два хлопчики… А дівчинки не встиг… Їй було вісім років, і вона втікла.

      – І чи ти про неї потім що-небудь чув?

      – Чув, вона по людях ходила і співала «Журавки».

      – А це що воно таке за журавка?..

      – Пісня така… Та я її знаю напам'ять, як хочете, то прокажу?

      Сталін мовчки з дерев'яним виразом обличчя повернув голову до Миколи Лигоровича, але не зустрів його погляду, бо він дивився несамовито нашорошено на Мотузку, ніби зв'язував свою долю з його відповідями. І відвернувся від Лигоровича Сталін так само повільно і з таким рухом шиї, як і повертався. І процідив до Мотузки:

      – Прокажи пісню.

      І той почав. Спочатку у пісні говорилося про степ і про високі гори, і про самотніх журавлят, що голодні ждуть у гнізді на високім дереві батька й матір. І про СКАЧАТЬ