Ротонда душогубців. Тодось Осьмачка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хлопцем. Тоді батько нею лагодили собі то сідло, то гнуздечку, то ще якийсь потрібний дріб'язок. І не говорячи ні слова, Обсій Юхимович швиденько поставив коробку на стіл, а стіл відсунув від кутка, і там просто під іконою Спасителя, ставши на обоє колін, почав енергійно копати швайкою ямку. І Іван Овсійович теж мовчки, хоч і здивовано трохи, слідкував тямущим поглядом за батьковою працею… І нарешті Овсій Юхимович розігнувся і попрохав:

      – А дай-но мені своє писання.

      Іван Овсійович подав. А його батько, не встаючи з колін і тримаючи папери у одній руці, повернувся трохи боком і дістав бляшану коробку із столу, і все-таки, не випускаючи паперів з руки, розчинив узяту бляшанку і всунув туди літературний твір свого сина. А потім затушкував його накривкою і впустив у викопану яму. І почав загортати… І чогось глянув знизу на сина. Мабуть, хотів щось сказати… І вираз його обличчя завмер… Майже прийняв кам'яну машкару, спотворену жахом. Іван Овсійович помітив, що перед оцією переміною його батько попід столом був кинув погляд до дверей. Та й повернувся миттю він і сам туди. Та й побачив відчинені двері і за порогом брата Мадеса, який мовчки спостерігав, що робиться в хаті. Заклопотані конспіратори не чули ні шуму, ні рипу дверей і допустили непроханого свідка.

      Може, Мадес їх крадькома і не відчиняв, може, вони були й не причинені?.. І от сталося тяжке і неприємне, і нічим непоправне діло.

      Тягар мовчання від розуміння того, що вже все майже пропаде завдяки страшному конфліктові батька з Мадесом, просто здавив двох людей до несамовитого оторопіння. Але все-таки і ця задушлива мара мовчанки тріснула і ніяковіння від діла з кольором злочину ввійшло у простіші і реальніші межі, коли заговорив Мадес:

      – Тату, ви самі повезете Івана на станцію?..

      – А хіба що?

      – Та я бачу на візку упряж, то й запитався.

      – А чого ж ти себе не запитався, чи скотина хоче пити?.. Бо ж чуєш, як реве заперта телиця… Чи воно чужа справа видніша під лісом, ніж своя під власним носом?

      – Ну, вже вас зачепи!.. Легше сусідову зорану гінку переїхати, як з вами слово сказати…

      Відповів Мадес і повернувся, і вийшов із сіней надвір. Мабуть, таки пішов до телиці, що увесь час не переставала ревти, роблячи невеличкі мовчанки. Батько сидів на ногах і мовчав.

      А тепер Іван Овсійович, коли залишився удвох із ним, мовчки і зважливо пробрався за столик у куток, нагнувся, узяв швайку, яка лежала коло свіжого насипу над ямкою, і відкопав сховане. І з бляшанки узяв свій твір назад у ту кишеню, із якої було його і вийнято. А порожню коробку закопав і віддав швайку батькові. Батько встав. Чого тоді Іван Овсійович так зробив, я гадаю, що він би не сказав нічого про це до ладу, якби хтось був про це спитав. Та батько, неначе знаючи, чого так син зробив, повідомив його про цілком сторонню справу, хоч і ґрунтовну для Івана Овсійовича:

      – Піду споряджати коня в дорогу.

      І вийшов… Але зараз же і вернувся з таким СКАЧАТЬ