Смерть Атея (збірник). Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дев’яносто, а насправді… Та він ще й молодого за пояс заткне!

      Атей зненацька заклав два пальці в рот і так свиснув, що македонці аж відсахнулися. І тільки пронісся царський свист, як з’явилися два скіфи, ведучи за вуздечку осідланого коня в багатій вуздечці. Він не йшов, а гарцював, скіфи ледве втримували рудого, аж вогнистого скакуна. Вуздечка була оздоблена золотими бляшками – одна на лобі спалахувала сліпучим сяйвом, одна на потилиці і по дві з боків. На схрещенні ременів – срібні фігурки грифонів. На носі коня – золота головка грифа, огинаючи шию, йшов шкіряний ремінь, покритий бронзовою стрічкою, на грудях – золота стрічка з карбованим орнаментом.

      Кінь бив копитом, високо закидаючи голову, шкірив зуби, намагаючись гризнути конюхів, а ті, втримуючи скакуна з трудом, заспокійливо посвистували.

      Атей підійшов до коня, поляскав його по шиї і сказав македонцям (тлумачник неквапом передавав суть царевого казання):

      – Дари люблять, щоб їх віддарювали. Передайте цього коня своєму цареві Філіппу.

      Македонці захоплено цмокали язиками.

      – Ах, який кінь!

      – Кращий у всій Скіфії!

      – А ось про це ми зараз дізнаємось! – пролунав раптом жіночий голос. Всі з подивом повернулись до македонки – вона вперше озвалася при Атеї. Голос у неї трохи хриплуватий, грудний і від того своєрідний.

      Фія нетерпеливим рухом скинула зейру, лишившись в коротенькім, що не прикривав і стегон, хітоні.

      – Ну, ну… – насмішкувато мовив цар.

      Фія спалахнула і в одну мить вже була в сідлі коня. І ледве конюхи відскочили, як кінь, рвонувшись з місця, пішов по колу, то хвицяючи задки, то на всьому скаку стаючи на задні ноги. Але як він не намагався, а вершниці скинути не міг. Вона скорила його і твердою рукою спрямувала скакуна з кочовища у степ.

      Атей провів її замисленим поглядом, повернувшись до македонців, сказав:

      – А дарунок вашого царя мені починає подобатись… Коня!..

      І ледве підвели коня, як Атей, незважаючи на свій вік, легко скочив у сідло, хвацько й по-молодечому свиснув (у македонців аж у вухах позакладало) і зник, наче розтанув у степу.

      Македонські посли перезирнулись між собою, не знаючи, що їм далі робити. Вирішили чекати царя. Його не було довго. Та ось почувся тупіт, в кочовище на змиленому коні влетіла Фія – збуджена й розпашіла. А по якомусь часі примчав і скіфський цар. Трохи помовчав, а тоді в нього прохопилося з гіркотою:

      – Не наздогнав… І де був Філіпп раніше зі своїм дарунком?

      Місяць уповні, з ледь помітною щербинкою

      Чоловіки поглядали на неї із забобонним острахом. Хтось пустив чутку, що македонка – чаклунка, а скіфи чаклунів завбачливо остерігалися. Тож намагалися без потреби не потрапляти на очі македонці – мало що може трапитись, за вік потім лиха не обберешся! І тільки скіф’янки, пересилюючи острах, позиркували на чужачку з ревнивою заздрістю: оце жінка! І з конем СКАЧАТЬ