Борислав смiється. Іван Франко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ то так утiшилася, мов дитина: заскакує коло нього, i цiлує, i'плаче, i йойкає, так що аж серце крається чоловiковi.

      – Знаєте що, хлопцi, – озвався майстер, – треба би зробити яку складку та пiдрятувати бiдних людей, бо заки вiн буде слабий та незарiбний, то я й не знаю, з чого їм обоїм вижити. Адже стара iглою не занипає на тiлько!

      – Правда, правда! – закричали робiтники з усiх бокiв. – Скоро по виплатi, то кождий по п'ять крейцарiв, нам уйма невелика, а їм добро.

      – Ну, а будовничий, – озвався котрийсь муляр, – вiн нiчо не дасть? Адже цiле нещастя через него!

      – Та й ще добре ще, що на тiм сталося, – сказав другий. – Та то камiнь мiг i п'ятьом так само заїхати!

      – Тре му казати, най також причиниться на бiдного скалiченого.

      – Але вже ви кажiть, – сказав майстер, – я не буду.

      – Ну та що, скажемо ми, гуртом, – озвалися голоси.

      Саме в тiй хвилi вийшов будовничий з буди вiд гостей, щоб поглянути на робiтникiв. Його лице вже налилось широким рум'янцем вiд випитого вина, а блискуча паличка дуже живо лiтала з одної руки до другої.

      – А що, дiти! – крикнув вiн, пiдходячи до кружка.

      – Все добре, прошу пана, – вiдказав майстер.

      – Ну, так ми ся й справуйте! – I хотiв iти назад.

      – Ми би до пана мали одну просьбу, – дався чути голос з-помiж робiтникiв. Будовничий обернувся:

      – До мене?

      – Так, – загули гуртом усi.

      – Ну, що ж такого?

      – Щоби пан були ласкавi причинитися до складки на того помiчника, що го нинi пiдоймою пришибло.

      Будовничий стояв, не кажучи нiчого, тiльки сильнiший рум'янець почав виступати на його лице, – знак, що просьба робiтникiв неприємно його дiткнула.

      – Я? – сказав вiн вкiнцi з проволоком. – А ви вiдки до мене з тою просьбою приходите? Хiба я тому винен, чи що?

      – Та, прошу пана, i ми не виннi, але здаєся нам, годиться i таки треба помочи бiдному чоловiковi. Вiн слабий, якийсь час не буде мiг робити, треба ж єму й матерi старiй чимось дихати.

      – Як хочете, то му помагайте, а я вiдки до того приходжу! Першому-лiпшому непотрiбовi помагай!.. Ще чого не стало!.. – Будовничий вiдвернувся гнiвно i пустився йти назад, коли втiм котрийсь з робiтникiв, обурений такою бесiдою, сказав голосно:

      – Ади, який пан! А сам тому найбiльше винен, що Бенедя скалiчило! Ог коби его було так парнуло, то, певне би-м, не пожалкував не то п'ять, а й десять креицарiв на такого дiловода!..

      – Що? – ревнув нараз з усеї сили будовничий i прискочив до сидячих робiтникiв. – Хто се говорив?

      Мовчанка.

      – Хто се смiв говорити? Га?

      Нiхто й не писнув.

      – Майстер, ви ту сидiли: хто се сказав? Говорiть, а нi, то вас нажену з роботи замiсть того урвителя!

      Майстер поглянув довкола по робiтниках i сказав спокiйно:

      – Я не знаю.

      – Не знаєте? То я вас вiднинi не знаю ту на роботi. СКАЧАТЬ