Кобзар. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Пішов Ярема, похиливсь.

      Отак уранці жид поганий

      Над козаком коверзував.

      Ярема гнувся, бо не знав,

      Не знав, сіромаха, що виросли крила,

      Що неба достане, коли полетить,

      Не знав, нагинався…

      О боже мій милий!

      Тяжко жить на світі, а хочеться жить:

      Хочеться дивитись, як сонечко сяє,

      Хочеться послухать, як море заграє,

      Як пташка щебече, байрак гомонить,

      Або чорнобрива в гаю заспіває…

      О боже мій милий, як весело жить!

      Сирота Ярема, сирота убогий:

      Ні сестри, ні брата, нікого нема!

      Попихач жидівський, виріс у порогу;

      А не клене долі, людей не займа.

      Та й за що їх лаять? хіба вони знають,

      Кого треба гладить, кого катувать?

      Нехай бенкетують… У їх доля дбає,

      А сироті треба самому придбать.

      Трапляється, часом тихенько заплаче,

      Та й то не од того, що серце болить:

      Що-небудь згадає або що побачить…

      Та й знову за працю. Отак треба жить!

      Нащо батько, мати, високі палати,

      Коли нема серця з серцем розмовлять?

      Сирота Ярема – сирота багатий,

      Бо є з ким заплакать, є з ким заспівать:

      Єсть карії очі – як зіроньки, сяють,

      Білі рученята – мліють-обнімають,

      Єсть серце єдине, серденько дівоче,

      Що плаче, сміється, і мре, й оживає,

      Святим духом серед ночі

      Понад ним витає.

      Отакий-то мій Ярема,

      Сирота багатий.

      Таким і я колись-то був.

      Минуло, дівчата…