На брата брат. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ влетіла на Журавчине подвір'я, розполохавши курей, котрі настороженою вервечкою чалилися до дверей хлівця, аби позлітати на сідала. Телиця майнула по двору, довгий, вивезькании у глеї та кізяках налигач волочився за нею, вона на нього раз по раз наступала й спотикалася, за телицею бігла дівчина чи молодиця й розпачливо гукала: «А бодай би тебе вовки з'їли! А щоб ти була здохла до вечора!», на що Сидір зауважив: «Уже вечір», і заробив: «І ти разом з нею, поміг би краще». Телиця саме крутнулася біля Сидора, й він хапонув її за хвоста, й вона на мить уклякла, стояла, розчепіривши ноги та вибалушивши очі. И поки отямилася, Сидір перехопив її за невеликі роги, вивернув убік голову. Телиця висолопила язика, з якого павутиною потекла слина.

      – Голову скрутиш, убійнику…

      – Просила ж, щоб перейняв…

      – Не так же…

      Сидір підібрав налигача, потягнув телицю за собою. Вона пішла не опираючись. Сидір перевів її через вулицю, завів у двір і прив'язав до ясел. Подивився на руки, які були геть у грязюці та гнояці, далі глипнув на хазяйку телиці, мовляв, через тебе це. Глипнув ще раз: що за потороча? Невисокого зросту, з міцними литками (спідниця підкасана), на самі очі з'їхала ряба хустка, ще й якась темна пасмуга через обидві щоки.

      І враз – один помах рук – і пасмуга витерта рукавом, хустка зсунута на місце, тільки густе русяве пасмо лишилося на чолі, й неначе з-під хмари засяяло кругле сонечко – рум'янощоке дівоче обличчя з ніяково розсміяними очима. Ще й дві ямочки на щоках. Тепер вже Сидір лупав баньками, таким несподіваним було це перетворення. Дівчина подивилася на Сидорові руки і, кинувши: «Я зараз», зникла в сінях, а по хвилі вибігла звідти з цеберкою води та корцем. Сидір мив руки, а сам зацікавлено й трохи нервово косував на дівчину… така вона була ладненька, кругленька, така туга. Трішки нітилася, трішки червоніла, але не вельми: мала сміливі барвінкові очі й тонкі, які не пасували до круглого, наче соняшник, обличчя, чутливі губи. Ті губи дратували Сидора.

      – Як дременула по городах, – виправдовувалася дівчина. – Трохи не з ополудня ганяюся… Через неї до колодки спізнилася.

      – А де… у вас вечорниці?

      – Он там, за Паращенками… Це наші дівчата виводять, – і в самої голос медянистий, співучий.

      Десь не дуже зоддалік долітало: «Ой гай, мати, ой гай, мати, ой гай зелененький».

      – То йди.

      – Поки вберуся – стемніє…

      – Я проведу.

      – Ов-ва! Провожатий знайшовся. – И за мить: – А не побоїшся?

      – Кого? Тебе?

      – Наших парубків… Та це я так… Зі мною вони тебе не зачеплять. Я скажу, чий ти…

      – А ти знаєш, чий я? – глузливо запитав Сидір.

      – Ну… Журавчин.

      – А ти ж чия?

      – Мамина, – відказала, як проспівала.

      – Звати тебе як?

      – Груня. – Груня покусувала губку. Мабуть, вагалася. – Зачекай, я перевдягнуся, – сказала. – И підемо.

      Її СКАЧАТЬ