Мігрант. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      Уже йдучи до вогнища, Крокодил подумав: «Що, коли Айра публічно прожене його від вогнища під тим приводом, що «він дров не носив, він пічку не топив, він кашу не варив»?!

      «Заразом і перевіримо», – вирішив він похмуро.

      Ніхто йому й слова не мовив. Усі зробили вигляд, що мігранта тут нема.

      Соковите м'ясо шматками лежало на величезному жорсткому листі. Туші «бика» вистачило, аби досхочу нагодувати юрбу голодних підлітків. Наситившись, учорашні хлопчаки, а нині повноправні громадяни Раа, вишикувалися в довгу шеренгу – найстаршому було років вісімнадцять на вигляд, наймолодшому – не більше чотирнадцяти, але Крокодил знов здивувався, які вони високі. Мабуть, у цілому вищі за дорослих; їхній інструктор, кремезний мовчун, був на півголови нижчий від будь-кого з них. Новоприбулі на чолі з Айрою розташувались «у партері»; інструктор «старої» групи пройшовся перед шеренгою, значущо зазирнув кожному в очі, а потім крикнув: «Є!» і скинув у небо кулак. Підлітки повторили його вигук і жест – від реву тридцяти горлянок здригнулися високі крони. І враз просто з повітря долинула пісня.

      Негучно, але на диво доладно співали хлопці, що пройшли Пробу, а новоприбулі підспівували впівголоса, ніби потай. Ударили долоні, застукали палиці по стовбурах, відбиваючи ритм. «Це наше право, – співалося в пісні. – Ми саме тут – бо маємо право. Росте трава, тече вода, човник виходить на орбіту – справедливо. Світиться день і темніє ніч, я зводжу своє житло – справедливо. Ми саме тут – бо маємо право».

      Інструктор уривисто називав імена, примудряючись потрапляти точно в ритм. Нові громадяни виходили до вогнища. При світлі вогню їхні обличчя здавалися мідними, губи в багатьох лисніли від м'яса. Не було варварських обрядів – нікого не мазали кров'ю, не кололи голкою, ніхто не гопцював у пір'ї, – тільки пісня звучала, за кожним куплетом набираючи потуги. У ній чути було глуху, глибоко сховану погрозу.

      Інструктор надівав на шию кожному новому громадянину дерев'яну плашку на ланцюжку. Ці «деревинки» подобали на тимчасове посвідчення Крокодила, як «БМВ» на «Запорожець». Коли останній у групі отримав своє право, пісня гучала на весь ліс. Звідкись з'явилися тріскачки, брязкальця, саморобні барабани; нові громадяни – абсолютно, феєрично щасливі – кинулися до танцю навколо вогнища. Крокодил відчув заздрість.

      Новачки, прибулі сьогодні, заздрощів і не ховали. Крокодил нишком став розглядати обличчя: Полос-Над сидів зажурений, уявляв, мабуть, що вже сьогодні міг би танцювати з переможцями. Зеленоволосий Тимор-Алк примостився осторонь, щільно стиснув губи й дивився мимо танцюристів, мимо вогню, в просторінь.

      «Це наше право. Ми тут, бо маємо право. Жінки народжують дітей – так має бути. Учитель вирощує паросток – це справедливо. Ми тут – і це правильно».

      Тимор-Алк підвівся й пішов у темряву. Ніхто навіть не повернув голови.

      Крокодил, СКАЧАТЬ