Печера. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      Очі його сиділи так глибоко, що ледве можна було розрізнити їхній колір; через частку секунди вона зрозуміла, що очі в нього не коричневі, як їй здавалося, а блакитні.

      Чому їй здавалося, що очі в нього карі?!

      Передчуття, що прокинулося на сходовому майданчику, якось незрозуміло росло й міцніло. З кожною секундою вона відчувала дедалі дужчий, просто-таки фізіологічний страх.

      – Ось, – Кович говорив повільно, не зводячи напружених очей з різко зблідлого обличчя відвідувачки. – Тут перша дія «Блакитного Рогу», а тут «Залізні білки» повністю… Вам що, погано?

      – Ні-і…

      Кович постояв, простягаючи їй касети; вона не рушила з місця, і тоді він, насупившись, пішов до неї сам.

      І знову через усю кімнату.

      Паулі захотілося відступити.

      Паулі захотілося втиснутися в стіну, а краще – кинутися навтьоки.

      Геть з величезної й запиленої квартири, по сходах униз, униз, щоб гриміла луна квапливих кроків…

      …згук ратичок, що б'ють об каміння.

      Вона судомно стиснула мокрі від поту долоні.

      Кович зупинився, не доходячи трьох кроків. Утупився в гостю запитальним поглядом; знову простяг злощасні касети:

      – На…

      Паула не дивилась на його руку. Їй цілком вистачало обличчя.

      Розумне, загалом, тверде до жорстокості, вольове жовтувате лице сорокалітнього чоловіка, що вигляд має на всі п'ятдесят…

      Але звідки цей непристойний жах?! Ще хвилина – і їй терміново знадобляться послуги певного санітарного закладу…

      – На, Пауло, бери…

      Він рушив уперед – вона сахнулася.

      І раптом побачила в його очах замість зміцнілого вже роздратування – якесь незбагненне збентеження.

      Вони стояли одне проти одного – бліда дівчина з дипломатом під пахвою і чоловік у чорному светрі, що простягав їй дві барвисті коробки; тепер його рука помітно тремтіла. Паула чула стугін крові у вухах.

      Чоловік у домашніх капцях нічим не нагадував могутнього звіра, чия морда на дві третини складалася з ікластих щелеп.

      І все ж таки вона тепер точно знала, ХТО стоїть перед нею на відстані трьох кроків.

      Її рука мимоволі потяглася до шиї. До того місця, де сходяться ключиці, де вітер холодить неприкриту шкіру. Де зараз повинна бути залисинка.

      Кович помітив її рух. І раптом сполотнів сам – аж посинів:

      – Пауло…

      Вона відступила на крок. Потім іще.

      – Пауло, – в його голосі промайнула безнадія. – Касети візьми…

      Вона схлипнула.

      Стрімголов, притискаючи дипломат до грудей, кинулася геть. Заплуталась у величезному коридорі, перекинула триногий табурет, ударилася в двері – не замкнено; вилетіла на сходи, вхопила ротом повітря, з тупотом скотилася вниз – і тільки тоді, у напівмороці першого поверху, СКАЧАТЬ