Магам можна все. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ спитав, скільки коштує такий оберіг. Я назвав ціну навмання – таку несосвітенно велику, що Іл мені одразу повірив…

      Тоді молодий барон призначив нагороду за будь-які відомості про свого батька. Знайшлись охочі прибрехати й отримати грошенята задурно: таких гнали від воріт батогом. Справжніх відомостей не міг дати ніхто: старого Ятера з молодою нареченою мов драконом злизало.

      За півроку Іл увійшов у права спадкоємця. Ще за чотирнадцять місяців старий барон постукав у ворота власного замку, і його зустрів ошелешений Пер…

      Рогом вилізла їм ця зустріч. Обом.

      – Дівка, – повторив я задумливо. – Як її звали?

      Іл де Ятер покривився:

      – Ефа.

      – Ефа, – повторив я пригадуючи. – Гарне ім’я… Її шукали, Іле. І не знайшли. Тепер, майже через два роки, – і поготів…

      Ятер насупився. Витягнув із кишені й поклав переді мною на стіл яшмовий кулон; хижа мутноока морда була вкрита чорною кіптявою і майже невидна, але я пам’ятав чудово кожну її рисочку, що-що, а пам’ять у мене професійна…

      На мить мутноока морда відступила вбік, а на її місці проглянуло безпомічне старече лице – дядько Дол, тільки багато років по тому. Як ти змінився, мій добрий дядечку…

      Якийсь час я добирав слова. Треба було сказати коротко й переконливо – при тому що я чудово знав, як нелегко переконувати в будь-чому баронів Ятерів. І то в такій ситуації.

      Добре б узагалі відкласти розмову на потім. Хай він забуде цю картину – батько, що згоряє перед його очима. В Іла міцна натура й здорові нерви…

      …А я, цікаво, коли-небудь цього позбавлюся? Запаху смаленого м’яса, такого реального, що годилося б заткнути ніздрі?

      – Так, – сказав я, дивлячись на закіптюжений кулон. – Мені все-таки гадається, що, хоч лихі язики й не страшні тобі – треба б їх про всяк випадок повкорочувати. Давай завтра, перед похороном, я потихеньку твоїх слуг…

      – Це моя справа, – сказав Іл аж надто гостро, майже грубо. – Я до тебе… я з тобою про інше. Що ти скажеш про цю річ?

      Я покривився, вирішивши цього разу пустити його непоштивість повз вуха.

      – Бач, Іле. Цю річ… виготовив великий маг. Вона має в собі відблиск чужої сили, чужої волі…

      У камінчику було щось ще, я сам не розумів, що це таке, та Ілові в своїй некомпетентності зізнаватися не спішив.

      – Я так і думав, – сказав Іл з огидою. – Що це чаклунівська цяцька…

      – Думаю, він уже не загрожує, – сказав я м’яко. – Він тепер так і буде… безсило вишкірятись. Що ти ще хотів дізнатись?

      – Батька заманили до пастки якісь чаклуни, – прошепотів Іл зі свистом. – Я знав, Хорте, я відчував…

      У голосі його бринів справжній біль.

      – Який ти непослідовний… – пробурмотів я.

      – Що?

      – Ні, нічого, вибач… Іле, заспокойся, СКАЧАТЬ