Магам можна все. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сабаю – вони не подивують, інша річ – лютий камін, що перемелює гостя камінними щелепами, або, скажімо, бездонний нічний горщик, що має в круглому порцеляновому череві смертоносні шторми…

      – Здоров’я вашій сові! – трохи запізно крикнув я навздогін комісару, що вже йшов.

      З прочиненого вікна віяло спекою. Я уявив, як призначений маг третього ступеня (насправді четвертого) виходить на ґанок – із прохолодної сутіні передпокою вивалюється в розпечене марево цього божевільного літа. Як натягає на очі капелюх, як лається крізь зуби й чвалає під сонцем до своєї двоколки…

      Чому він мене не любить – зрозуміло. Та чому я його не люблю?

* * *

      ЗАДАЧА № 46: Призначений маг третього ступеня закляв від капустянки город площею 2 га. Поле якої площі він може заклясти від сарани, якщо відомо, що енергоємність заклинання від сарани в 1,75 раза більша?

* * *

      За півгодини після того, як пішов комісар, дзвоник при вхідних дверях видав негучне, здавлене «дзінь-дзінь». Вочевидь, візитер ніяковів через щось; якийсь час я роздумував, що б це могло так збентежити мого друга й сусіда, і, так і не припустивши нічого, пішов відчиняти.

      Гість вломився, відсунувши мене в глиб передпокою, – шляхетний Іл де Ятер мав властивість заповнювати собою будь-яке приміщення, і заповнювати щільно. У першу мить – поки не притерпишся – мені завжди ставало тісно в його присутності.

      – Хай йому грець, зранку така спекота… А в тебе прохолодно, ніби в погребі, улаштувався, чаклуне, мовби воша в кишені, – навіть заздрю…

      За звичним натиском і звичною пихою візитера ховалася ніяковість, та сама, що примусила хрипіти мій лункий дверний дзвоник. Щось трапилось. Велике. Прикре.

      – Мої вітання, бароне, – сказав я смиренно. – Бажаєте випити?

      – Пиво є? – уривисто спитав шляхетний Ятер.

      І за кілька секунд, опускаючи на стіл спустілий кухоль:

      – Значить так, Хорте. Татусь повернувся.

      Я налив йому ще – не розрахував, піна линула через край.

      – Повернувся, – повторив барон здивовано, мов не вірячи своїм словам. – Ось такий, премилостива жабо, номер.

      Я мовчав. Гість перехилив другий кухоль, витер піну з жорстких вусів, дихнув мені в обличчя пивним духом:

      – О-ох… На світанку. Слугу, що йому відчиняв, я замкнув у підвалі, там будова хитренька, знаєш, можна воду пустити – так труп потім у рові спливає… Чи не спливає – за бажанням.

      – Розкисаєш, спадкоємцю, – сказав я співчутливо.

      Барон схопився:

      – Я?! Таж слуга живісінький поки. Просто звичка в мене така, як у щура, щоб завжди другий вихід був…

      Я зітхнув.

      Татусь Іла де Ятера, самодур шістдесяти двох років, зникнув безвісти рік і вісім місяців тому. Пустився в подорож із молоденькою нареченою – і пропав; припускалося, смерть від руки невідомих розбійників. За півроку, згідно з законом, спадок і титул перейшли старшому сину Ілу, тому самому, СКАЧАТЬ